Война миров. Чудесное посещение.

Я люблю фантастику, кібер панк, стім панк, але чомусь книга яка була для мене сховком "смаколиком" - такою не стала.

Мені оформлення прям 100% в серце, душу та естетику, як і сама тематика творів. Але факт є фактом: я спотикалася об нуднуватий, кострубатий опис та стиль оповідання. Й при цьому "книга" Війна Світів там в середині під обкладинкою на ділі, як дві книги маціпуцьки не більше по 70-100 сторінок кожна. Або уява фонтанувала в людини краще, ніж виходило описувати; або це були перші прби пера чи... чи то книга на ділі була об'ємніше й його змусили укоротити якісь фізичні трактати, а то й просто не було достатньо друзів фізиків аби щось дороспитати, аби все в купі працювало краще.  Ось просто є такі "піщинки в зутті", які муляють під час читання.  Є моменти, коли я доволі енергічно читала на одній хвилі але більше спотикалася згадуючи про "піщинки у взутті".

А ще тут хедшот з описом того як всі мирно гуляють, сплять, ходять по покупки, будують плани в 1 км від різанини та вакханалії спричиненими інопланетянами. Просто нічого не змінилося за 100 років в реальності.

Другий твір, про ангела мені нагадав про "Стариган з курячими крилами". Там прямо те саме про очікування та реальність вигляду ангелів. Афтор тут краще впорується та описує, але нудно. Зате таргани, забобони та сарафанне радіо суспільства описано чудово. Єдине мені стало потім не цікаво це читати й я філонила описи й шла з середини твору по діалогам й іноді читала пару абзаців поруч. Якось в Робін Хобб (Гобб) виходить зміюшники, житлові будні описувати цікавіше, притому що вона це написує, навіть графоманить на фоні Уеллса.

Так що в мене в результаті відраза до його стилю писання, але й Машину Часу чи Людину неведимку хотілося б почитати, бо цікава наукова фантачтика. Але походу мені все це легше буде у вигляді кіно. Ото між іншим тре буде кіно про Зіткнення Світів глянути, там ніби вийшло в 2024 році на екрани кінотеатру. Я знаю що я не простю фільм, якщо там в графіці не ця тринога з обкладинки. А ця тринога з обкладенки мені в свою чергу нагадує подлібні хріні в Халф Лайфі чи для віару Алекс. Не здивуюся якщо розробники ігр й надихнулися твором Уеллса.

Ото ж бо в сумі виходить якось дивно у мене все з цим автором

Очень скучная книга. Быть может, нужно брать поправку на время написания. Но этот текст даже не повествование, а скорее описание. Как это может захватывать?