Kitobni o'qish: «Ліана-майбутня цариця Океанії»

Розділ І

Початок

В дуже далекому, прекрасному царстві Океанія жила добра і розумна красуня цариця Катарина зі своїм красенем – добрим і мудрим царем і коханим чоловіком Едуардо. Вони дуже кохали одне одного, жили душа в душу, були добрими правителями для свого народу. А тому люди їх дуже любили і поважали, а про їхнє кохання складали казки і легенди.

Та одного вони не мали, не було у них дітей…

А був навколо царському палацу чарівний, прекрасний сад, а в тому саду було місце дивне, предивне – невеличкі скелі із чистого діаманту, а під скелями озеро із ніжно голубою, чистою, прозорою водою, а в те озеро спадав чарівний водоспад. Вода та світилася сріблясто білим сліпучим світлом вночі, освітлюючи все навколо і переливалася ніжними барвами веселки вдень. Та коли підійти до цього водоспаду ближче, то можна було почути ніжну музику вальсу, від цих звуків ставало солодко і радісно на душі і щастя наповнювало будь яке створіння, яке знаходилося поблизу водоспаду… А навколо цвіли ніжні, красиві квіти, різних чарівних кольорів, зеленіла шовковиста трава на галявині, буяли зеленню дерева і кущі. В кронах дерев ніжно співали пташки, а по лісу прогулювалися прекрасні чарівні створіння. Діамантова купіль – так називають це дивне місце в царському саду…

Та найдивніше було те, що про це місце дивне, знали всі, але ніхто його не бачив.

І ось, одного разу, цариці Катарині приснився сон, що вона купається в Діамантовій купелі, а до неї підпливає її чоловік Едуардо. Чарівна музика вальсу наповнює щастям і радістю їхні душі, вони безмежно закохані і щасливі.

І почула цариця дивний, ніжний, прекрасний, чарівний голос:

– 

Катарино, через дев'ять місяців ти народиш дочку і назвеш її Ліана.

Коли Катарина проснулась вранці, вона все ще була під враженням цього дивного сну, вона розбудила свого чоловіка царя і розповіла йому цей сон, та Едуардо тільки посміхнувся і обняв свою кохану дружину.

А через дев'ять місяців у цариці Катарини народилася красуня донечка. Цар Едуардо і цариця Катарина були дуже щасливі, їхня донечка поглядала на них із своєї колисочки своїми чорними, як бусинки оченятками із ніжними пухнастими війками, і дарувала своїм батькам чарівну посмішку, плещучи в долоньки і хвацько дригаючи ніжками.

Принцеса росла, як на дріжджах, через рік, вона вже добре бігала і няньки не могли за нею вгнатися, Ліана росла здоровою і щасливою дитиною, любила гратися і бешкетувати. Батьки не могли натішитися своєю красунею донечкою.

Та одного разу в царський палац прийшла біда, Ліана зникла…

Все було дуже дивно, дівчинка гралася на березі океану, бігала за собачками, батьки відпочивали на піску і спостерігали, як бавиться Ліана, а няньки були поблизу дівчинки, готові в будь-який час прийти їй на допомогу.

І тут звіявся вітер, налетів вихор і Ліана ніби розтанула в повітрі. Цариця і цар кинулися шукати донечку разом із наньками та слідів Ліани так і не знайшли. Втонути в океані принцеса не могла, бо всі жителі Океанії могли жити і на суші і в воді, вони однаково дихали як в воді, так і на суші. Тому було вирішено, що принцесу Ліану викрали і цар видав указ, що хто знайде принцесу Ліану отримає в нагороду пів царства.

Цариця Катарина дуже побивалася за донечкою, і як би її не втішав цар Едуардо, все одно посмішка назавжди зникла з прекрасного обличчя цариці…

А тим часом на Землі берегом Тихого океану прогулювалася красива жінка. Вона була сумна і нещасна, тихо схлипуючи вона брела берегом, поглядаючи на спокійні бірюзові води океану. Вода ніжно гладила її ноги і жінка все глибше і ближче входила до океану. Ось вже вода по коліна, по бедра, хвилі замочили одяг і він неприємно прилип до тіла, та жінка все глибше занурювалася у води океану.

Та раптом пролунав голосний плач дитини, жінка стрепенулася, вона ніби проснулась, опам'яталась, мана відпустила її. Жінка похапцем вийшла з води, озираючись туди звідки долинав плач. Вона йшла на звук, який долинав від пальми, яка росла в кількох метрах від того місця де стояла жінка. Йдучи, жінка спотикалася і падала бо мокрий одяг плутався по ногах і мішав їй іти, вона підводилася і знову йшла далі до пальми.       Плач дитини посилювався, коли жінка підійшла ближче, вона побачила маленьку замурзану дівчинку в дивному платтячку ніжно бузкового кольору. Дитина підняла голівку, сумно поглянула на жінку і перестала плакати. Кілька разів схлипнувши і шморгнувши носиком, вона підвелася на ніжки і почала йти на зустріч жінці.

– 

Мама. – Мала протягнула рученята на зустріч жінці і та взяла її на руки.

– 

Ну не плач маленька, ти тут сама? Де твої батьки?

Та мала нічого не відповіла, ніжно обняла рученятами жінку за шию і притулила пухнасту голівку до її обличчя.

Одарка, так називалася жінка, вже була не сама, тепер її життя набуло сенсу. Вона ніжно обняла дівчинку і пішла з нею в готель.

В номері вона викупала дитину і закутала в рушник та переодяглась сама. Потім попросила покоївку, щоб та принесла одяг для дитини і замовила їжу в номер. За кілька хвилин пролунав дзвінок в двері, привезли на підносі їжу. Смачно поївши обидві, Одарка і мала гралися на ліжку. Десь за годину покоївка повернулась з пакетами із дитячим одягом. Одарка переодягнула малу в піжамку і вклала її спати, дитина солодко заснула. Одарка задумливо дивилася на спляче янголятко…

– 

Хто ти, мала принцесо? Чия ти? Де твої батьки? – роздумувала Одарка. Вона взяла платтячко дівчинки і почала його детально розглядати.

Тканина була дуже дивною, цупкою і ніжною одночасно, вона ніби сповзала з руки, була приємна і делікатна на дотик і колір переливалася від ніжно бузкового до ніжно голубого. Одарка в своєму житті бачила багато різних тканин, сама добре розбиралася в стилю, в одязі, бо була багатою бізнес леді, обізнаною в світі моди, тому що працювала в цій індустрії вже довгий час. Але такої тканини, вона ще не зустрічала.

Раптом з кишені плаття випав якийсь дивний предмет. Був він схожий на невеличкий смартфон, але це не був смартфон. Корпус був із невідомого металу чи каменю, переливався, як діамант різними кольорами веселки. Жінка покрутила його, постукала по ньому, потім пальцем провела, як по смартфону, раптом вирвався із цього дивного приладу пучок світла і в повітрі засвітилося слово, написане невідомими Одарці літерами і прозвучали слова:

– 

Ліана де ти? – якось дивно вони прозвучали, ніжним жіночим голосом і на невідомій мові. Але ще дивніше було те, що Одарка їх зрозуміла.

– 

Вона тут, зі мною, з нею все гаразд, – відповіла по приладу Одарка. Та прилад замовк і пучок світла зник.

– 

Значить тебе звати Ліана. – поглянула Одарка на сплячу дівчинку.

– 

Хто ти Ліана?

Пройшло кілька місяців. Одарка з Ліаною переїхали жити в красивий будинок біля пляжу, з прекрасним краєвидом і недалеко від океану.

Жінка тепер частіше працювала вдома, більше часу проводила з дитиною і посмішка не сходила з її уст. Життя почало налагоджуватся і мала Ліана все більше завойовувала її серце і любов.

Та й сама дівчинка дуже любила Одарку, постійно називала її мамою і жінка вирішила вдочерити дитину. Тепер Ліана стала сенсом життя для Одарки. Бізнес жінки процвітав, і вони з Ліаною частіше проводили час разом, Одарка часто любила спостерігати, як дитина бавиться на пляжі, як вона грається з тваринами і розмовляє з ними, здавалося, що дитина розуміє їх, а вони розуміють її.

Якось Одарка і Ліана їхали по магістралі до дому, після щасливої події для них обох. Подруга Одарки, яка володіла юридичною компанією, допомогла вдочерити дитину і зробила для Ліани документи, тепер дівчинка по документах – донька Одарки.

Недавно подзвонив Біл і сказав, що він скучає за Одаркою, і щоб вона поверталася додому, два роки розлуки для нього виявилися тяжким випробуванням. Сказав, що знає, що в них є дочка і дуже хоче бачити їх обох. Одарка не сказала йому, що це не їхня донечка, вона вирішила, що хай він думає, що це їхня дочка, так буде краще. Біл довго говорив, вмовляв її повернутися до нього та Одарка ніяк не наважувалась.

Сказав, що зміниться заради дочки і своєї коханої дружини, покине своє бандитське життя…

І все-таки, через якийсь час Одарка з Ліаною замкнули свій дім біля пляжу і переїхали до Біла. Жінка повірила словам свого чоловіка.

Але не так сталося, як гадалося. Роки минали, Ліана підростала і з маленької дівчинки перетворилася в прекрасну панночку.

Розділ ІІ

На Землі.

Ліана бігла вулицею, розштовхуючи людей, які йшли на зустріч, а за нею гналися двоє поліцейських. Бігти мішав важкий рюкзак набитий коштовностями, але дівчина з усіх сил рвалася вперед. Ще трішки до того рогу за 300 метрів, а там стоїть її авто, ще трішки, ще трішечки, а поліцейський вже майже дихав в потилицю, здавалося, що ось зараз все закінчиться і її схоплять. Ні, тільки не в'язниця, Ліана дуже не хотіла туди потрапити, і вона чимдуж рвонула вперед і ось уже її машина. Вона швидко вскочила в авто, і натиснула на газ, на щастя, машина завелася і Ліана поїхала по автостраді, сміючись і кричачи від почуття щастя і радості, які її переповнювали. Вдалося, вона багата…

Захекавшись поліцейські зупинилися і розсерджено поглядали на авто, яке вже було далеченько, один з них намагався розгледіти номер і марку машини, але марно, надто далеко від'їхало авто. Поглянувши один на одного, без слів, вони пішли до свого автомобіля.

А тим часом в домі грубого Біла зчинився справжній переполох, а тому, що вставши рано, грубий Біл пішов до свого сейфу, поглянути на коштовності, так він робив щоранку, ось уже десять років – це був для нього своєрідний ритуал. Він не міг почати день не доторкнувшись до свого скарбу, не відчувши його приємної прохолоди, не побачивши блиску діамантів, рубінів, золотих і платинових коштовностей.

Його дружина так йому й казала:

– 

Нормальні люди зранку каву п'ють, а ти до свого сейфу біжиш!

Та Біл не звертав уваги на її слова і кожного ранку приходив до свого сейфу, відмикав його і насолоджувався дотиком і спогляданням свого скарбу – це були найпрекрасніші моменти для нього.

Але цього разу все змінилося, цей ранок став кошмаром на яву, який кожної ночі його мучив, а тепер все відбувається на справді, грубий Біл відкрив свій сейф, а там порожньо… Холодний піт виступив у Біла на його лисині,затряслися губи і руки, він щинив такий лемент, що навіть його товста дружина зі страху перевернулася з ліжка, а вона спить міцним сном, здавалося, навіть пушки її не розбудять, та крик чоловіка скинув її з теплого м'якого ліжечка. Зла і незадоволена, вона почала надягати халат, одночасно товстою ногою пробуючи попасти в другий тапок, який все більше її нога відштовхувала вперед.

– 

А бодай би тебе, – зло шипіла Білова дружинонька і таки втрапивши в тапок, голосно сопівши, тяжко встала з ліжка і чимдуж крикнула:

– 

Чого репетуєш дурню?! – І тяжко почимчикувала до сходів.

Ледве спустившись в зал, вона побачила таку картину – її чоловік сидить перед сейфом на підлозі весь розчервонівся, обличчя мокре від сліз, розмахуючи руками, він показує на порожній сейф.

Одарка, саме так звали дружину грубого Біла, нервово крикнула:

– 

Я тобі казала, дурню, хто такі скарби тримає вдома. Треба було зберігати їх в банку, а ти ніколи мене не слухаєш, все своїм розумом живеш.

– 

Мовчи, бабо, нас обікрали. А ти кудахчеш, як курка. Треба подзвонити в поліцію.

– 

Ага, дзвони, розкажи, як ти їх роздобув, як ограбив ювелірну крамницю десять років тому. Може тебе посадять.

– 

Ти права, в поліцію, дзвонити не можна. Як же мені повернути свої дорогенькі…

– 

А ти своїх головорізів спитай, може вони допоможуть, вони ж отримують платню, ось хай і відпрацьовують свій хліб, хай шукають злодія, який ограбив другого злодія, – Одарка пирснула зі сміху.

Не зважаючи на трагізм ситуації, їй було смішно, вона ніколи не бачила грубого Біла плачучим, навпаки, це він доводив людей до сліз. Це її чоловіка боялися всі в місті, грозного головоря мафії, а тут грубий Біл сидить на підлозі, весь в сльозах, губи трясуться, як мала дитина, Одарці на хвилину, навіть, стало шкода чоловіка. Але тільки на хвилину, вона знала скількох людей грубий Біл довів до сліз, знедолив, позбавив життя і вона перестала його жаліти. Це він починає розплачуватися за свої злочини, так йому і треба… В кімнату вбігли два громили з охорони – це були начальник охорони і його помічник, Біл одразу ж накинувся на них з криком, де вони були. А Одарка, повернувшись, пішла наверх у спальню досипати, її тішило, що грубий Біл, нарешті почав розплачуватися за свої злі вчинки. По дорозі, вона заглянула в кімнату дочки, та солодко спала, повернувшись до вікна, Одарка здивувалась, що крик батька не розбудив Ліану, і тихо закривши двері, пішла до своєї кімнати.

Ліана, якраз саме влазила у вікно, коли замок у дверях повернувся, і двері почали відчинятися, впускаючи пучок світла до її кімнати. Дівчина ледве встигла нирнути під ковдру і почала повільно дихати, ніби вона спить. Поглянувши в дзеркало, Ліана помітила матір, яка з любов'ю поглянула на неї, ніжно посміхнулася і тихенько зачинивши двері, пішла до своєї кімнати.

Дівчина зітхнула з полегшенням, встала з ліжка, швидко зняла з себе одяг – це були штани і куртка із м'якої шкіри і делікатно повісила в шафу в своєму великому гардеробі на самий кінець. А кросівки вхопила і пішла до ванної кімнати їх помити, вже чисте взуття вона поклала в сушарку, а сама пішла митися під душ. Знявши з себе решту одягу, Ліана зайшла в душову кабінку і включила воду, теплий струмінь почав ніжно масажувати її втомлене тіло, змиваючи піт і делікатно розслабляти напружені м'язи. Втому немов рукою зняло, дівчина вийшла з душової, обгорнуляся теплим махровим рушником і почала сушити волосся, делікатно його розчісуючи. Вона поглянула в дзеркало на своє відображення. Звідти на неї дивилося красиве обличчя, ніжні повні губи, рожеві, як пелюстки троянд, чорні великі очі з густими довгими віями, тонкі, але густі чорні брови, які ніжними однаковими дужками розмістилися над її прекрасними очима, в яких відображався смуток. Біла, ніжна, алебастрова шкіра обличчя і рівний, трохи піднятий вгору носик, завершали це прекрасне, чарівне личко, а ще її зачіска – густе чорне, хвилясте волосся обрамляло її красиве ніжне обличчя з тонкими, жіночними рисами. Ліана була красунею, вона знала це і часто використовувала свою красу, щоб досягти бажаного, а її треноване, витривале тіло, на якому хоч і не було видно м'язів, але воно було сильним і витривалим, часто допомагало їй захиститися від жорстокого ставлення людей її батька. Не одному з них доводилося збирати зуби і гоїти синці та удари, нанесені Ліаною.

Не зважаючи на те, що дівчина була дочкою головоря мафії, Ліана росла доброю і щирою людиною. Та її завжди турбували в школі ровесники, обзиваючи бандиткою, а більшість дітей обходила стороною і тільки Віктор, помітив справжню душу дівчини, тільки він наважився стати її другом.

Він був сином рибака, і часто вони в дитинстві гралися на березі моря в човні батька Віктора. Ліана була вдячна хлопцеві за те, що він часто захищав її в школі від нападок і глузування ровесників і старшокласників. З роками їхня дружба міцніла і тепер Віктор став для Ліани найдовіренішою людиною, вірним другом і помічником у її витівках.

Саме Віктору вона довірила продати коштовності, які поцупила у батька.

Вона вже мріяла, як поїде далеко від дому, з мамою, туди, де їх ніхто не знає. Де люди будуть сприймати її, як звичайну людину, звичайну дівчину, де її будуть любити і поважати. Де не буде більше страху за своє життя, де можна буде спокійно жити, вона мріяла закінчити університет, стати вчителькою початкових класів. Ліана дуже любила дітей і часто гроші, які їй виділяв батько на дорогий одяг, вона жертвувала в дитячі будинки. Коли грубий Біл про це дізнався, то дуже розсердився і переставав давати їй гроші. Та мама завжди захищала інтереси своєї дочки і часто цупила в чоловіка гроші для Ліани. Її мама теж була доброю людиною, дуже любила свою дівчинку і поважала добрі справи своєї донечки, а тому часто їй допомагала.

Мама була доброю жінкою і життя з таким жорстоким чоловіком, як грубий Біл, не зіпсувало анітрохи її характеру і не знищило в ній людяність і добродушність. Батько часто злився на свою дружину, але не зважаючи на свій злий характер, по своєму кохав Одарку і навіть в деякій мірі боявся і поважав свою дружину. Та ніколи не перечив їй, а тим більше не наважився жодного разу підняти на неї руку. Одарка бачила свою перевагу над чоловіком і часто користувалася своїм грізним впливом на нього. Вона знала, що все що вона захоче, то грубий Біл їй це дасть чи виконає будь якою ціною. Цей вплив на чоловіка допоміг Одарці врятувати не одне життя в місті, тому люди, які ненавиділи і боялися грубого Біла, любили і поважали його дружину Одарку і навіть в деякій мірі співчували їй і їх дочці Ліані, через те, що їм доводиться жити з таким монстром.

Ліана висушила своє волосся, вийняла з сушарки кросівки, прибрала решту одягу з ванної кімнати і занесла його в гардероб. Вона любила порядок, щоб все стояло на своїх місцях, і стежила, щоб в її кімнаті було завжди чисто і прибрано. Тому покоївка часто жартувала, що вона не має, що робити в кімнаті Ліани бо там завжди все кришталево чисто. Дівчина не любила, коли хтось входив до її кімнати. Тому з покоївкою в неї була умова, що та не заходить до її кімнати прибирати, а вона не скаже батькові, що покоївка часто краде продукти додому. Хоча, Ліана ніколи б такого не зробила, вона знала, який скупий і жорсткий грубий Біл, і як він міг покарати служанку. Але налякавши цими словами покоївку, Ліана була впевнена, що та не зайде ні в якому разі до її кімнати.

Мама і грубий Біл ніколи не заходили до її кімнати. Одарка поважала приватність дочки і довіряла їй, а грубому Білу не було до життя дочки жодної справи. Він взагалі мріяв про сина і був розчарований, що в нього є тільки донька, з якою він так і не знайшов спільної мови, тому він часто уникав зустрічі з нею.

      До певного часу, коли його партнер, одноокий Джо, запропонував одружити Ліану зі своїм сином Левом. Тоді грубий Біл нарешті згадав про доньку, і не скільки про доньку, як про вигоду, яку може принести це весілля. Одного вечора він закликав Ліану до свого кабінету і повідомив їй, що вона виходить заміж за сина його друга і партнера по бізнесу. Дівчина обурилась і заперечила:

– 

Ніякого весілля не буде. Я не вийду заміж за сина одноокого Джо. Лео дурень, бовдур і грубіян, і він мені не подобається.

– 

Вийдеш, як миленька вийдеш, – грубий Біл розлютився, аж слина почала бризками летіти у нього з рота.

Він викрикнув, вдарив кулаком по столу і різко встав, всім своїм грузним тілом навис над столом і просичав до доньки, як змія:

– 

Ти вийдеш заміж за Лео, а якщо не послухаєшся, то у твого Віктора будуть проблеми. Ти мене знаєш, я слова на вітер не кидаю.

Ліана хотіла заперечити батькові, та вирішила промовчати, щоб не нашкодити своєму другові, як вона зараз ненавиділа Біла. Точніше, вона ніколи його не любила, а зараз зненавиділа ще більше. Вона хвилювалася за свого друга Віктора і за його родину, Ліана прекрасно знала на що здатний її батько. Не сказавши більше ні слова, вона тільки зиркнула на вазу, яка висіла над лисою головою грубого Біла. І уявила, як ця ваза розбивається об його лисину, а на місці де вона розбилася вилізла велика і болісна гуля. Тут сталося дивне, ваза злетіла і тріснула грубого Біла по лисині. Осколки від вази, земля і вазон смішно сповзли з лисини і з хрустом попадали на стіл. Біл шокований і вражений зловився за голову, а на місці удару вже видніла велика гуля. Ліана розвернулася і вийшла з кабінету батька, грюкнувши дверима. А грубий Біл продовжував сидіти, протираючи болісну гулю на лисині і вражено дивився на розбитий вазон.