Kitobni o'qish: «Нові пригоди славетної п’ятірки»

Энид Блайтон

Shrift:

Enid Blyton

FIVE GO ADVENTURING AGAIN

First published in Great Britain in 1943 by Hodder & Stoughton Limited

This edition first published in Ukraine in 2020 by Folio Publishers Ltd

Переклад з англійської Леся Герасимчука

Художник-оформлювач О. А. Гугалова-Мєшкова

Серія «Шкільна бібліотека української та світової літератури» заснована у 2010 році

* * *

Розділ 1
Різдвяні канікули

Минав останній тиждень зимового семестру, і всі дівчата Ґейлендської школи чекали на різдвяні канікули. Сідаючи за стіл снідати, Енн побачила адресований їй лист.

– Ти тільки-но поглянь! – звернулася вона до своєї кузини Джорджини, яка сиділа поруч. – Лист від тата, а я ж лишень учора отримала листа від нього й мами.

– Сподіваюся, це не погані новини, – озвалася Джорджа. Вона не хотіла, аби її називали Джорджиною, і тому тепер навіть учительки називали її Джорджа. Зі своїм коротким кучерявим волоссям і хлоп’ячими манерами вона й справді скидалася на хлопця. Дівчинка з тривогою дивилася на Енн, коли та читала листа.

– Джорджо, ми не зможемо поїхати додому на свята! – сказала Енн зі слізьми в очах. – У мами шкарлятина, а в тата через це карантин, тому й ми не можемо поїхати додому. Біда та й годі!

– Дуже шкода, – сказала Джорджа.

Їй було прикро й за себе, і за Енн, бо мати Енн запрошувала Джорджу з її собакою Тімоті провести різдвяні канікули у них. Їй було обіцяно безліч речей, яких вона ніколи раніше не бачила: пантоміму, цирк і святковий вечір з чудовою ялинкою! А тепер нічого цього не буде.

– А що обоє хлопців скажуть? – спитала Енн, думаючи про двох своїх братів – Джуліана та Діка. – Адже й вони не зможуть поїхати додому.

– Ну, і що ж ви робитимете на канікулах? – запитала Джорджа. – Може, поїдемо разом до мене у Кирін-котедж? Я певна, що моя мати вам зрадіє. Нам було так весело, коли ви приїздили до нас на літні канікули.

– Стривай, дай-но дочитати листа і довідатись, що пропонує тато, – сказала Енн, знову беручи листа до рук. – Бідна матуся! Сподіваюся, вона почувається не надто зле.

Прочитавши ще кілька рядків, Енн так радісно закричала, що Джорджі та іншим дівчатам закортіло почути від неї пояснення.

– Джорджо! Ми таки поїдемо до вас, але… хай йому всячина! – на час канікул нам винаймуть репетитора – почасти для того, щоб наглядати за нами, аби твоїй мамі було з нами менше клопоту, а ще тому, що і Джуліан і Дік двічі хворіли на грип у цьому семестрі й трохи відстали від класу.

– Репетитора! Жахливо! Тобто і мені доведеться робити уроки разом із вами! – мовила Джорджа з прикрістю. – Коли мама з татом подивляться мій табель, то відразу побачать, що мені багато чого треба надолужувати. Я ж оце вперше потрапила до справжньої школи, і виявилось, що про безліч речей я жодного уявлення не маю.

– Це й справді будуть жахливі канікули, якщо за нами ганятиметься по п’ятах учитель, – похмуро зауважила Енн. – Гадаю, в мене табель буде гарний, бо іспити я склала добре. Але самій мені буде сумно не займатися разом з вами під час канікул! Хоча, звичайно, я могла б гуляти з Тімоті. Йому уроки не потрібні!

– Йому уроки теж не завадять, – одразу відгукнулася Джорджа. Їй непереносна була сама думка про те, що її улюблений пес Тімоті щоранку гулятиме з Енн, а вона, Джорджа, сидітиме й напружено працюватиме разом з Джуліаном і Діком.

– Тімоті не може уроки робити, не дурій, Джорджо, – сказала Енн.

– Але він у мене в ногах може сидіти, поки я вчитимусь, – відповіла Джорджа. – З ним мені буде легше. Заради Бога, Енн, доїдай сосиски. Ми усі вже майже закінчили. За хвилину – дзвоник, і ти залишишся без сніданку.

– Я рада, що мамі не надто зле, – сказала Енн, поспіхом дочитуючи листа. – Тато пише, що відправив листи Дікові й Джуліану, а також твоєму батькові – з проханням винайняти для нас вихователя. Шкода… Це справді прикро! Я не кажу, що мені неприємно знову вирушити до Кирін-котеджу, побачити острів Кирін, – але ж там годі сподіватися на пантоміму, цирк або побувати на вечірці.

Незабаром семестр завершився. Енн і Джорджа спакували валізи, наклеїли на них ярлички зі своїми прізвищами; їм подобались шум і метушня останніх двох днів. Нарешті до під’їзду підкотили великі шкільні автобуси, і дівчата посідали в них.

– Гайда знов до Киріна! – сказала Енн. – Ходи-но сюди, Тімоті любий, сідай тут – між мною і Джорджею.

У Ґейлендській школі дітям дозволялося тримати при собі своїх улюблених тварин, і Тімоті, величезному дворнязі, дуже пощастило. Вів поводився чудово, за винятком того разу, коли він гасав за сміттярем, висмикував у нього з рук урну для сміття і тягнув її на шкільне подвір’я й далі – до класу Джорджі.

– Я впевнена, що в тебе буде гарний табель, Тіме, – сказала Джорджа, обіймаючи собаку. – Ми знову їдемо додому. Тобі подобається?

– Гав! – відповів басовито Тім. Він підвівся, вихляючи хвостом, і відразу ж із заднього сидіння хтось почав скаржитися:

– Джорджо! Нехай Тім сяде. Він вихляє хвостом і збиває мій капелюх.

Незабаром обидві дівчинки й Тімоті були вже в Лондоні, де їх посадовили на потяг до Киріна.

– Добре було б, щоб і в хлопців навчання закінчилося сьогодні, – зітхнула Енн. – Ми б тоді вирушили до Киріна разом. Нам було б веселіше!

У Джуліана і Діка навчання закінчилося наступного дня, і вони мали зустрітися з дівчатами вже у Кирін-котеджі. Енн згоряла від нетерпіння чимшвидше знову їх побачити. Вистачить того, що цілий семестр вони перебували поокремо. Вона раділа тому, що з нею кузина Джорджа. Торік улітку Енн з братами гостювала у Джорджі, і на острівці проти берега їм траплялися дивовижні пригоди. Там височів старовинний замок, у головній вежі якого на них чекали захопливі відкриття.

– Джорджо, як приємно буде знову поблукати островом Кирін! – сказала Енн, коли їхній потяг мчав на захід.

– Наразі це зробити не вдасться, – відповіла Джорджа, – бо взимку море навколо острова дуже неспокійне. Надто небезпечно веслувати туди.

– Дуже шкода, – розчаровано відповіла Енн. – А мені так кортіло нових пригод.

– Узимку на Киріні ніяких пригод не буде, – пояснила Джорджа. – Там холодно, а коли всніжить, ми ледь не замерзаємо, та й до села не підеш, бо вітер з моря намітає кучугури.

– А це вже цікаво! – вигукнула Енн.

– Нічого цікавого, – заперечила Джорджа. – Цілісінький день нидієш удома, хіба що береш лопату – й гайда розгрібати сніг.

Збігло ще чимало часу, перш ніж потяг дістався до маленької станції Кирін. Уповільнив хід і спинився біля невеличкої платформи. Дівчата жваво вистрибнули з вагона і почали роззиратися, чи хтось їх зустрічає. Авжеж їх зустрічала мати Джорджі.

– Добридень, Джорджо, моя любенька, привіт, Енн, – сказала вона, обіймаючи дітей. – Енн, мені так шкода, що твоя мама захворіла. Але мені ось повідомили, що їй вже пішло на краще.

– Чудово! – зраділа Енн. – Дякую вам за це запрошення, тітко Фенні. Ми постараємося поводитися добре! А як дядько Квентін? Йому не завадять четверо дітей у будинку взимку? Ми ж не зможемо виходити на вулицю і давати йому спокій так часто, як торік улітку.

Батько Джорджі був ученим, дуже розумним, але на малечу наганяв холоду. Йому часто уривався терпець, і часом влітку діти його боялися.

– О, він поринув у роботу над своєю книжкою, – сказала тітка Фенні. – Знаєш, він розробляє одну секретну теорію, секретну ідею, і пише про це у книжці. Каже, що коли все пояснить і завершить, він звернеться до високих інстанцій, і тоді його ідея буде використана на благо нашої країни.

– О, тітко Фенні, це дуже захоплююче! – вигукнула Енн. – А в чому секрет?

– Цього я тобі сказати не можу, дурнятко, – усміхнулася тітка. – Власне, я й сама цього не знаю. Ну, ходімо, бо тут холодно стояти. Джорджо люба, а Тімоті виглядає здоровим і навіть погладшав.

– Знаєш, мамуню, йому прекрасно велося в школі, – сказала Джорджа. – Справді чудово. Він зжував старі капці куховарки.

– І ганяв кішку в стайні, щойно її бачив, – докинула Енн.

– А якось заліз у комірчину і зжер цілий пиріг з м’ясом, – сказала Джорджа, – а ще…

– Лишенько, Джорджо, – вжахнулася мати, – боюся, в наступному семестрі школа не схоче терпіти у себе Тімоті. Його хоча б як слід покарали? Сподіваюся, що так.

– Ні… не покарали, – зашарілася Джорджа. – Розумієш, мамо, ми самі відповідаємо за наших тваринок і їхню поведінку. Тож за кожну витівку Тімоті карають мене, бо я не замкнула його як слід у кімнаті абощо.

– У такому разі карали тебе частенько, – сказала мама, керуючи бідаркою з поні на мерзлій дорозі. – Гадаю, це чудова ідея! – додала вона, і в її очах майнув веселий вогник. – Я нею скористаюсь, і щоразу, як Тімоті накапостить, каратиму тебе!

Дівчата розреготалися. Вони раділи й відчували піднесення. Канікули – чудова річ. Повертатися до Киріну – це прекрасно. Завтра приїдуть хлопці, а там і Різдво.

– Мій любий Кирін-котедж! – вигукнула Енн, побачивши гарний старий будинок. – Ой, оно острів Кирін! – Дівчата поглянули на море, де на острівці Кирін виднілися руїни старого замку. Які пригоди приключилися з ними улітку!

Дівчата увійшли до будинку.

– Квентіне! – гукнула мати Джорджі. – Квентіне! Дівчата приїхали.

Дядько Квентін прийшов з кабінету, що знаходився у протилежній частині будинку. Енн здалося, що він став вищим на зріст і ще похмурішим. «Ще більш лячний», – подумала вона. Дядько Квентін, можливо, дуже розумний, але Енн віддавала перевагу комусь веселішому й усміхненому, як-от її батько. Вона ввічливо поручкалася з дядьком і дивилася, як Джорджа його цілує.

– Ну, – сказав дядько Квентін, звертаючись до Енн, – кажуть, я маю знайти для вас вихователя. Принаймні для хлопців. Затямте собі, при репетиторові доведеться поводитися добре!

Це мав бути жарт, але Енн і Джорджі він не дуже сподобався. Люди, в чиїй присутності слід поводитися добре, зазвичай суворі й нудні. Дівчатка зраділи, коли батько Джорджі повернувся до свого кабінету.

– Останнім часом, – сказала Джорджі мати, – батько надто багато працює. Він украй виснажений. Дякувати Богові, його книжка майже закінчена. Він сподівався завершити її до Різдва, щоб і собі взяти участь у розвагах та іграх, але наразі, каже, не виходить.

– Шкода, – ввічливо докинула Енн, хоча потай вважала, що це на добре. Не дуже весело було б із дядьком Квентіном бавитися в шаради абощо.

– Ох, тітко Фенні, я вже скучила за Джуліаном і Діком, та й вони зрадіють зустрічі з Тімом і Джорджею! Тітко Фенні, у школі ніхто, навіть наша класна наставниця, не називає Джорджу Джорджиною. Я сподівалася, що вони її так називатимуть, бо мені хотілося подивитися, що буде, коли вона відмовиться відгукуватися на ім’я Джорджина. Джорджо, тобі ж сподобалося в школі?

– Так, – відповіла Джорджа, – сподобалося. Я гадала, що мені нелегко буде лагодити з усіма, але все обійшлося добре. Однак, мамуню, боюся, мій табель тобі не сподобається, оскільки з багатьох предметів я пасла задніх, бо раніше такого не вчила.

– Але ж ти й до школи раніше не ходила, – сказала мама. – Я все поясню твоєму батькові, якщо він засмутиться. А тепер – гайда і готуйтесь полуднувати. Ви, мабуть, дуже зголодніли.

Дівчата подалися нагору, до своєї маленької кімнатчини.

– Я рада, що не лишилася сама на канікулах, – сказала Джорджа. – Мені з тобою і хлопцями набагато веселіше. Агов, Тімоті, ти куди подівся?

– Він пішов обнюхувати усі закутки в домі, аби переконатися, що тут його домівка, – засміялася Енн. – Хоче знати, чи пахне по-старому в кухні, у ванні й в його лежаку. Мабуть, йому так само приємно повернутися на канікули додому, як і нам!

Енн мала рацію. Тімоті хвилювався і радів поверненню додому.

Він оббіг навколо матері Джорджі, приязно обнюхуючи її ноги, задоволений, що знову її бачить. Забіг до кухні, але незабаром повернувся, бо там виявився хтось незнайомий: то була куховарка Джоана, засапана товстуля, яка подивилася на нього з підозрою.

– Ти можеш приходити до кухні раз на день обідати, – сказала Джоана. – І все. Я не допущу з доброї волі, щоб у мене з-під носа зникали м’ясо, ковбаса або курка. Знаю я вашу собачу вдачу!

Тімоті заникнув до комірчини і все там обнюхав. Потім – до їдальні, вітальні і радо переконався, що там пахне так само, як і раніше. Притулив ніс до дверей кабінету, де працював батько Джорджі, й дуже обережно принюхався. Він не збирався туди входити. Тімоті побоювався батька Джорджі точнісінько так, як і всі інші.

Потім він знову побіг сходами нагору – до відпочивальні дівчат. А де ж його лежак? Ондо біля вікна. Чудово! Тож він знову спатиме у відпочивальні Джорджі. Тімоті скрутився в лежаку калачиком і взявся голосно стукати по підлозі хвостом.

– Я радий повернутися додому, – промовляв хвіст, – дуже-дуже радий повернутися!

Розділ 2
Знову всі разом

Наступного дня приїхали хлопці. Енн і Джорджа пішли разом з Тімоті їх зустрічати. Джорджа кермувала бідаркою, запряженою поні, а Тімоті сидів поряд з нею. Енн не могла дочекатися, коли потяг зупиниться на станції. Вона бігла платформою, намагаючись розгледіти Джуліана і Діка у вагонах, що проїздили повз.

Нарешті побачила їх. Вони визирали у вікно вагона у хвості потяга, махали руками і кричали:

– Енн! Енн! Ми тут! Привіт, Джорджо! О, і Тімоті тут!

– Джуліане! Діку! – волала Енн. Тімоті почав гавкати і підстрибувати на місці. Усі були збуджені.

– Джуліане! Любо знову бачити вас обох! – вигукнула Енн, обіймаючи братів. Тімоті підстрибнув і обох лизнув. Він був у нестямі від радості. Тепер навколо нього знову були усі діти, яких він так любив.

Троє дітей і собака стояли щасливі поряд і гомоніли усі одночасно, поки носильник виносив з вагона їхні речі. Раптом Енн згадала про Джорджу. Вона озирнулася навкруги. Дівчинки ніде не було, хоча на станційну платформу вона виходила разом з Енн.

– А де наша Джорджа? – спитав Джуліан. – Я її бачив, коли махав з вікна.

– Вона, мабуть, повернулася до бідарки, – сказала Енн. – Джуліане, скажи носильникові, щоб ніс валізи до візка. Ходімо! Треба знайти Джорджу.

Джорджа стояла біля поні, поклавши руки йому на голову. «Чомусь їй сумно», – подумала Енн. Хлопці підійшли до неї.

– Привіт, подруго! – вигукнув Джуліан і обійняв Джорджу. А за ним і Дік.

– Щось сталося? – запитала Енн, здивована раптовою мовчазністю Джорджі.

– Гадаю, – всміхнувся Джуліан, – що Джорджі здалося, ніби на неї на звертають уваги. Смішна люба Джорджина!

– Не називай мене Джорджиною! – відрубала дівчина. Хлопці розреготалися.

– Оце тепер бачу, що це наша давня зубата подруга Джорджа, – сказав Дік і приязно поплескав дівчину по плечі. – Джорджо, дуже приємно знову з тобою побачитися! Ти пам’ятаєш наші дивовижні пригоди минулого літа?

Джорджа відчула, як в неї минає ніяковість. Коли вона побачила, з якою радістю хлопці вітають молодшу сестру, вона справді відчула себе зайвою, але на Джуліана й Діка ніхто довго ображатися не міг. Вони просто не дозволяли нікому почуватися покинутим, ніяковіти або супитися.

Усі четверо посідали до бідарки. Носильник закинув туди дві валізи. Для них ледве знайшлося місце. Тімоті сидів на валізах, енергійно вихляв хвостом і висолопив язика, бо просто задихався від захвату.

– Вам, дівчата, пощастило, що ви змогли взяти Тіма з собою до школи, – сказав Дік, ласкаво поплескуючи великого собаку. – У нашій школі це не дозволяється. Для хлопців, які мають удома улюбленців, це дуже важко.

– Томпсон Майнор тримав у себе білих мишей, – сказав Джуліан, – але одного дня вони втекли і трапилися на очі сестрі-хазяйці, вискочивши на неї з-за повороту в коридорі. Вона вищала на всі заставки.

Дівчата розреготалися. Коли хлопці приїздили додому, у них завжди була ціла купа смішних історій.

– А Кеннеді розводить равликів, – сказав Дік. – Ви ж знаєте, що равлики взимку сплять, але Кеннеді тримав їх у надто теплому місці. Вони повиповзали з коробки і розповзлися по стінах. Ви б чули, як ми реготали, коли географ попросив Томпсона показати на мапі Кейптаун, і виявилось, що один з равликів сидить якраз на цьому самому місці.

Усі знову розреготалися. Як добре знову бути усім разом! Вони були приблизно одного віку: Джуліану – 12, Джорджі й Діку – 11, а Енн – 10 років. Попереду в них канікули та Різдвяні свята. Не дивно, що їх звеселяв будь-який, навіть найбезглуздіший жарт.

Поні біг труськом по дорозі.

– Добре, що мама видужує? – сказав Дік. – Щиро, я був розчарований, дізнавшись, що ми не зможемо поїхати додому. Мені так хотілося побачити Аладдина, Лампу і цирк… а однак приємно повернутися до Кирін-котеджу. Так кортить нових захопливих пригод! Втім, цього разу годі на щось сподіватися.

– З нашими канікулами є одна притичина, – сказав Джуліан. – Йдеться про репетитора. Кажуть, він нам потрібний, бо ми з Діком у цьому семестрі багато пропустили, а наступного літа в нас перехідні кваліфікаційні іспити.

– Атож, – зауважила Енн. – Цікаво, яким він буде. Сподіваюся, це буде кмітливий чолов’яга. Дядько Квентін має знайти такого сьогодні для нас.

Джуліан і Дік повикривляли один одного. Вони були впевнені, що кмітливого чолов’ягу дядько Квентін не шукатиме. Як на нього, репетитор має бути вимогливим, похмурим і неприступним.

Пусте! Пару днів ще є. А раптом він і справді виявиться кмітливим! Хлопці збадьорилися і взялися смикати густу шерсть Тімоті. Той удавав, що гарчить і кусається. Репетитор його не обходив. Везунчик Тімоті!

Нарешті прибули до Кирін-котеджу. Хлопці щиро раділи своїй тітці, і їм відлягло, коли вона сказала, що дядько ще не повернувся.

– У нього зустріч з двома-трьома людьми, які відгукнулися на оголошення про вихователя, – сказала вона. – Незабаром він повернеться.

– Мамо, мені й справді треба робити уроки під час канікул? – запитала Джорджа. Їй про це ще нічого не казали, а так кортіло про все довідатися.

– Авжеж, Джорджо, – відповіла мама. – Батько бачив табель, і хоча оцінки не такі вже й погані, а ми на великі успіхи й не сподівались, усе-таки дещо тобі слід надолужити. Додаткові зайняття підуть тобі на користь.

Джорджа насупилася. Вона на це чекала, але все-таки це нудно.

– Тільки Енн ці уроки не потрібні, – сказала вона.

– Ні, я теж трохи повчуся, – пообіцяла Енн. – Можливо, я не на всіх уроках буду присутня, Джорджо, особливо якщо погода буде гарна, але іноді – буду, просто щоб скласти вам компанію.

– Дякую, – відповіла Джорджа. – Але не завдавай собі клопоту: зі мною буде Тіммі.

Мама Джорджі поставилася до цієї заяви із сумнівом.

– Побачимо, що скаже на це вихователь, – сказала вона.

А Джорджа на те:

– Мамо! Якщо він скаже, що Тім не може знаходитися зі мною в кімнаті, я рішуче відмовляюся від уроків під час канікул!

Мама весело розсміялася:

– Гаразд, гаразд! Знову перед нами наша затята, запальна Джорджа! Нуте, хлопці, мийте руки й зачешіться. Ви, схоже, зібрали всю кіптяву на залізниці.

Діти й Тімоті пішли нагору. Як весело знову бути вп’ятьох! Вони завжди вважали Тімоті рівноправним членом свого гурту. Собака скрізь ходив разом з ними і, здавалося, розумів усе, що вони кажуть.

– Цікаво, якого вихователя вибере дядько Квентін, – сказав Дік, вичищаючи бруд з-під нігтів. – Хоч би він винайняв відповідного чоловіка – веселого, жартівливого, який би розумів, що уроки під час канікул – нудота, і старався б поза уроками давати нам волю. Мабуть, доведеться працювати щоранку.

– Покваптеся! Я хочу чаю, – сказав Джуліан. – Діку, ходімо вниз. Незабаром дізнаємося все про вихователя.

Усі спустилися вниз і посідали за стіл. Куховарка Джоана напекла купу чудових булочок і величезний торт. Коли діти попоїли, від смаколиків мало що лишилося.

Дядько Квентін повернувся в той самий момент, коли вони закінчували їсти. Він, схоже, був задоволений собою. Привітавшись з дітьми, він розпитав, як закінчився семестр.

– Дядьку Квентіне, ви винайняли репетитора? – спитала Енн, побачивши, що всім кортить дізнатися саме це.

– О, авжеж, – відповів їй дядько. Він сів до столу, і тітка Фенні налила йому чай. – Я поговорив з трьома кандидатами і вже майже домовився з останнім із них, коли до кімнати увійшов ще один молодий чоловік, який дуже поспішав. Він сказав, що доперва побачив оголошення, і сподівається, що ще не запізнився.

– І ви вибрали його? – запитав Дік.

– Так, – відповів дядько. – Він здався мені розсудливою людиною. Він знає навіть про мене і про мою роботу! І в нього відмінні рекомендації.

– Гадаю, дітям усі ці подробиці не потрібні, – пробурчала тітка Фенні. – Тож ти запросив його до нас?

– Авжеж, – сказав дядько Квентін. – Він трохи старший за інших – ті були зовсім молоді, а цей справляє враження людини відповідальної і тямущої. Я упевнений, Фенні, він тобі сподобається. Він чудово нам підійде. Гадаю, я теж із задоволенням буду іноді вечорами з ним розмовляти.

У дітей майнула думка, що особа вихователя вселяє тривогу. Дядько Квентін усміхнувся, побачивши спохмурнілі дитячі обличчя.

– Вам сподобається пан Роланд, – сказав він. – Він уміє поводитися з молоддю і знає, що йому потрібно бути дуже твердим і простежити за тим, щоб до кінця канікул ви знали трохи більше, ніж на початку.

Ці слова стривожили дітей іще більше. Усі четверо щиро бажали, щоб вибір учителя взяла на себе тітка Фенні, а не дядько Квентін.

– І коли він приїде? – запитала Джорджа.

– Завтра, – відповів батько. – Можете усі разом зустріти його на станції. Йому це буде приємно.

– Ми збиралися поїхати автобусом на закупи до Різдва, – наполягав Джуліан, помітивши розчарування на обличчі Енн.

– О ні, вам конче слід поїхати й зустріти пана Роланда, – сказав дядько Квентін. – Я йому пообіцяв. І ще ось що, запам’ятайте всі четверо: поводьтеся з ним без витребеньок! Маєте робити все, що вам звелять, і вчитися треба старанно, бо ваш батько платить грубі гроші за його уроки. Я плачу третину суми, тому що хочу, щоб він і Джорджу підучив. Тож, Джорджо, ти маєш докласти всіх зусиль.

– Я спробую, – сказала Джорджа. – Якщо він симпатичний, я старатимуся щосили.

– Ти старатимешся незалежно від того, чи тобі симпатичний він, чи ні, – сказав батько, спохмурнівши. – Його потяг прибуває о 10.30. Не спізнюйтесь.

Увечері, коли усі п’ятеро лишилися на хвильку самі, Дік сказав:

– Я дуже сподіваюся, що він буде не надто суворим. А якщо напосідатиме на нас, то канікули наші пропали. Сподіваюся також, що він полюбить Тімоті.

Джорджа тут же підвела голову.

– Полюбить Тімоті? – перепитала вона. – Ну звичайно ж, полюбить Тімоті. Хіба може бути інакше?

– Ну, – заперечив Дік, – минулого літа твоєму батькові Тімоті не припав до душі. Мені не зрозуміло, як любенький Тімоті може комусь не подобатися, але знаєш, Джорджо, бувають люди, які не люблять собак.

– Якщо пан Роланд не полюбить Тімоті, я нічого для нього не робитиму, – відповіла Джорджа. – Анічогісінько!

– Вона знов ошаліла! – розсміявся Дік. – Присягаюсь, що коли пан Роланд зневажить Тімоті, йому буде непереливки!