«Анатомічний атлас. Важко бути жабою» kitobidan iqtiboslar

Розмовляли ми про життя та іншу незрозумілу фігню..

- Сам винен.

- Не суспільство?

- Суспільство не винне у слабкості духу когось із його членів.

Починаю нове життя, але через півгодини у мене опускаються руки, я знов починаю палити, знову ніфіга не роблю і думаю, що скоріш за все почну нове життя завтра, адже завтра саме час почати нове життя. І не починаю. Ти хоч не говориш про нове життя, ти так, спокійно перетворюєшся на тваринку, і взагалі, чувак, ми всі перетворюємось на метаплазматичні створіння, у нас всі рецептори атрофуються, розумаєш?

Чувак, у якого мама була депутатом міськради, лізти відмовився, посилаючись на ревматичний біль у спині та менструацію своєї молодшої сестри.

Ми, здається, взагалі були цнотливими. Хоча це може нам лише здаватися...

Ти просто знаєш, що не прокинешся, а якщо і прокинешся, то мертвим...

Але життя така штука, що воно, життя, постійно змінюється, воно обертається навколо своєї осі, і ти не встигаєш за ним, ти виловлюєш лише шматочки від нього...

Цією тишею можна розтинати мозок, нею можна лякати дітей, її можна ненавидіти або виловлювати від неї мазохічний кайф, від неї не можна куди-небудь дітися. Вона просотується в усі твої дірки, в усі пори твоєї шкіри...

Ми були категоричні у своїх висловах, скептично настроєні, відлюдкуваті, залякані, у нас не було ніякої віри в якісь приємні штуки типу Бога, або диявола, або демократії, ми боялися світла, тому сиділи переважно вдома, нам не вистачало життя, ми не ходили заробляти гроші і звинувачували в цьому владу.

Ці темні червневі ночі кудись дівали від нас наші законні сни, вони забирали наше здоров'я, наші сили, наш розум.