Kitobni o'qish: «Евотон: 180»

Короткий виклад роману «Евотон: трансформація» – другої частини серії «Лабіринти Евотона»

За десять років після невдалої спроби цивілізації абсідеумів захопити Землю – світ змінився. Інопланетні технології, які раптово увірвалися в земне життя, проникають у всі його сфери. Утім, соціально-політичні процеси на планеті не зазнали помітних поліпшень…

У розпорядженні патрійців і земної Світової ради опиняються відомості про Деумію – розшукувану впродовж тисячоліть планету, яку колись залишили загадково зниклі клаудеуми (легендарна перша цивілізація Всесвіту). Абсідеуми, загроза повторного вторгнення яких тримає в паніці всю земну кулю, перехоплюють інформацію й негайно відправляють на Деумію експедицію в надії дістати безцінні знання клаудеумів. Це допоможе їм завершити роботу, пов’язану з перетворенням землян на джерело енергії. Для досягнення своєї мети абсідеуми викрадають названу доньку Велфарія і Діани – Айюмі, яка постійно бачить містичні сни про клаудеумські лабораторії.

Тим часом Рада, що беззастережно укріпила свою владу над державами і контролює найважливіші світові процеси, охоплена підозріливістю: кожного вважають зрадником, який сприяє можливому вторгненню абсідеумів. Посилюють ситуацію випадки нез’ясовного зникнення молодого Покоління землян і почастішалі теракти «Воскресіння» – організації, що вимагає відновлення культурних меж. Як кульмінація – арешт Велфарія і Джеймса, після якого Андрій, одноосібно розширивши свої повноваження голови Ради до абсолютних, призначає Су Лівея (главу китайського представництва Світової ради і президента «Ф.Ко» – корпорації, яка виготовляє Ферруанців за замовленням Ради) командувачем Об’єднаними озброєними силами планети і організовує земну експедицію на Деумію без узгодження з патрійцями.

Проте загроза вторгнення абсідеумів турбує й Патрію. Консиліум і Злата як очільниця патрійської держави на знак підтримки землян уклали угоду з корпорацією «Ф.Ко», яка забезпечила патрійців тисячами супутників, здатних у разі атаки абсідеумів ізолювати Патрію від решти Всесвіту за допомоги Субстанції. Алон, що перебуває на Патрії, відчайдушно намагається перешкодити активації супутників, запідозривши зраду…

Водночас на Деумії відбуваються події, які змінять розстановку сил у галактиці на багато тисячоліть. В Айюмі вселяється душа клаудеума! Абсідеум, який супроводжував дівчинку, отримує наказ сховати її у свій віртуальний світ і доставити очільнику абсідеумської цивілізації. Але Велфарій і Андрій знищують абсідеума…

Користуючись відсутністю голови Ради, зрадники на Землі відкривають свої обличчя. Зосередивши навколо себе землян, які жадають абсідеумських золота й технологій у обмін на евотони, заручившись підтримкою населення планети, яке зневажає Покоління, а також розігравши спектакль зі знищенням бійців збройних сил Ради молодими землянами, Су Лівей захоплює владу й засновує нову державу – Сулівею. Автором ретельно спланованого плану виявляється не хто інший, як очільник абсідеумської цивілізації – Вархунд.

Андрій, Велфарій і Айюмі повертаються на Землю. Держави, що залишилися вірними колишній Раді, разом із Поколінням засновують Формації – два світи, що паралельно існують на одній і тій самій території. Відновлена Рада першої Формації – для старого покоління, а наддержава другої Формації – для нового. Не сподіваючись на допомогу патрійців, які залишилися ізольованими на своїй планеті через активацію Шолома, у фінальній битві з абсідеумами зійшлися Формації і… тезієць, котрий надав допомогу в обмін на сімсот п’ятдесят років монопольного видобутку золота і срібла на Землі!

Врешті-решт, Вархунд все ж таки добирається до клаудеумського скарбу, захованого в Айюмі. Проте зіткнення з нею заражає очільника інтервентів вірусом Змін: відтепер кожний з абсідеумів, який наблизиться до Вархунда, втрачає здатність до сліпої покори!

І тоді Майкл як очільник другої Формації, використовуючи наданий клаудеумами «козир», робить Вархунду божевільну пропозицію!

Розділ 1

Він дивився на свої покриті попелом долоні, на яких проступала кров з численних дрібних порізів, і часто кліпав – у віях забилися смітинки.

Щомиті потужні вибухи віддавалися гучною вібрацією в голові. Простір між гір, який ще недавно виблискував соковитими барвами тропіків, тепер палахкотів високою загравою агресивного полум’я.

Чоловік ледве звівся на ноги і, накульгуючи, важко побрів між стін з обгорілих, розплавлених або спотворених залишків етонних тенет, Атонів, антигравів і модулів, які не встигли трансформуватися з пилових частинок. Раптом йому довелося відсахнутися, щоб величезна балка, опадаючи під власною вагою, не обрушилася йому на голову.

Неподалік від пораненого бійця прогримів вибух, що підкинув угору купу охопленого вогнем металу. І в тіло чоловіка встромився погнутий катастрофою гарячий уламок корабля…

Боєць з криком звалився на коліна і знесиленим рухом спробував витягнути метал із себе. А потім, так і не зумівши це зробити, завмер з приреченим поглядом. Перед ним стояла істота, вкрита довгою шерстю, яку розвівали повіви гарячого повітря. Боєць вперше в житті опинився в безпосередній близькості від тезійця, який із крижаним спокоєм наблизився до нього, пильно роздивляючись символ сулівейської Ради на його бронежилеті… На нім було зображено лише одна планета замість двох, які символізували першу і другу Формації.

Прибулець блискавично підхопив волохатими кігтистими пальцями черговий фрагмент розрушеної балки. Одночасно перехопивши скривавлений загострений уламок, який чоловік спробував встромити в тіло тезійця. Почулися відчайдушні крики гібриода, якого залишали сили. Обличчя інопланетянина, яке не мало особливої міміки для виразу емоцій, впритул дивилося на чоловіка. З неймовірною силою тез повернув перехоплений уламок у широку рану на тілі гібриода, з якої не припиняла струменіти кров. Хрипкий крик – і тіло осіло на землю, у шар розпеченого сміття з уламків кораблів і піднятої вибухами землі. Приречений погляд звівся до нічного неба, закритого щільним шаром золота…

Тезієць показав масивні кігті і замахнувся… Несподівано спалахнуло світло, примусивши інопланетянина примружитися і завмерти.

– Радимо зупинитися!

Промені світла набули вертикального положення: перед тезійцем постали представники його ж цивілізації, на яких він витріщив здивований погляд зелених очей. Серед двох десятків інопланетян особливо виділявся тез із білими плямами, розкиданими на шерсті чорного кольору. Він зіщулив очі й звузив зіниці. Те ж саме зробив і схилений над знесиленим гібриодом тезієць, котрий відчував себе вже не настільки упевнено, як раніше. Саме так – кліпанням очей – прибульці привітали один одного, позначивши свої імена.

– Як це розуміти? – закліпав інопланетянин. – Відколи це тезієць полює за тезійцем?!

– Відтоді, відколи один тезієць вирішив порушити інтереси всіх інших тезійців!

Прибулець захотів переступити через бійця сулівейської Ради, але несподівано для присутніх спіткнувся і завалився прямо на нього. Звівшись на ноги, тезієць до ще більшого загального здивування зчинив справжню істерику, не соромлячись у виразах:

– Та як ви, пелехаті, смієте?!

– Не ображай нас марно! Ти чудово розумів значення своїх дій! І знав про наслідки порушення особливого статусу Терракопі!

– Я уклав вигідну угоду із землянами, які завдяки моїм старанням розгромили ворога й отримали переконливу перемогу! Сімсот п’ятдесят років! Їхнє золото тепер належить нам!

– Та жоден нормальний тезієць не погодився б навіть на мільйон років!

Інопланетянин з білими плямами зробив декілька кроків убік і підозріло поглянув на представника своєї цивілізації.

– Не погодився б навіть на мільярд років здобутку їхніх металів! Порушивши заборону, ми ризикуємо…

– Невже кормом у годівниці?

Співрозмовник у відповідь випустив назовні свої кігті, що зблиснули віддзеркаленням розлюченого вогню. Проте очільник групи, що, як і раніше, перебував осторонь епіцентру розпалюваного конфлікту, показав заборонний жест.

– Порушивши заборону, – прокліпав він, – ми ризикуємо потрапити в безжальну опалу патрійської цивілізації. Не можна недооцінювати її вплив. Її приклад, ймовірно, наслідуватимуть щонайменше півсотні інших світів. Тобі не слід забувати, що ми – монополісти на видобуток, зберігання і постачання золота лише в нашій галактиці… А заповнити тутешній ринок, тим паче з схвалення патрійців, в тисячу разів легше, ніж зруйнувати їхній світ на друзки, – тезієць кивнув у бік гібриода. – Корм у годівниці, кажеш?

– Чудово! Тоді як же ви мене схопите, не порушивши двадцять п’ятого правила? – самовдоволено запитав тезієць.

– А ми тебе ввічливо попросимо, щоб не шукати виконавців, які, якщо знадобиться, витягнуть тебе з центру чорної діри!

Промені світла для переконливості знову освітили обличчя тезійця, який добровільно доєднався до групи, що почала поволі віддалятися.

Тим часом очільник тезійців, затримавшись на деякий час, плавно підійшов до гібриода, нахилився й пильно оглянув його. Обережно й дещо таємниче він акуратно витягнув з-під скривавленого бронежилета зошит з написом «Сни. Деумія». За мить у безпосередній близькості прогриміли декілька вибухів, прокотившись вібрацією по землі. Чоловік важко розплющив очі і збентежено втупився у прибульця із зошитом:

– Хто ти? – гібриод спробував звестися на ліктях, але сили вже не вистачало через значну невпинну кровотечу. – Що ти за чортівня така? – з болем у голосі запитав він.

Тезієць замахнувся із словами:

– Твоя смерть!

* * *

Землянин, немов кидаючи виклик решті перехожих, не розглядав Ейфелеву вежу. Його голова метлялася з одного боку в інший. Насичені барви заходу золотили величну споруду, яка свого часу дивом уціліла, але чоловік ігнорував її, впритул не помічаючи. На мить стривожений погляд зупинився на рештках Етона, який перетворився на експонат просто неба: два роки тому Париж занурився у вогонь, як і значна частина території планети. Потім чоловік несподівано розвернувся і обережно протягнув долоню до лавки на антигравітації. Міліметр за міліметром…

– Немає межі? Межі не може бути. Межа не виявляється. Може з’явитися. Немає межі? Так… Межа може з’явитися несподівано! З’являється. Немає. Межі бути не може. Немає межі… Межа всюди…

Будівлі навколо Ейфелевої вежі, та й уся французька столиця істотно змінилася і набула вигляду інопланетного мегаполісу: високі прозорі споруди з незліченною кількістю яскравої рослинності; органічно вбудовані в нову архітектуру вулиці з антигравітаційними лавицями й ліхтарями; антиграви, що вилітають з перетворених станцій метро і зливаються в небі з іншими в суцільних потоках; Етони, які стрімко пронизують хмари… Грандіозна картина, насичена могутністю майбутнього в прийдешньому!

Утім, обличчя чоловіка не виражало ентузіазму. Брови стрімко злетіли і опустилися. І знову… Рухи повторювалися кілька разів. Нарешті він сів… Його погляд не затримувався ні на одній точці простору довше, ніж на півсекунди.

– У космос… Тепер можна розгледіти космос. Космос… Де мчить прозора планета… – бурмотів він впівголоса.

Зліва почувся уїдливий сміх. Звісно, чоловік не відреагував на нього. Четверо парубків років двадцяти наблизилися і почали агресивно жартувати над божевільним. Їхній різнобарвний одяг, який символізував епоху цілковитої свободи стилю і самовираження, міг би привернути увагу органів правопорядку до норвезьких подій, але не тепер…

Найактивніший з них, у прозорій футболці, на якій періодично пробігали фіолетові хвилі, підніс до голови чоловіка, який відстороненим поглядом втупився їм під ноги, склянку з водою. Раптом вода закипіла, і мерзотник вилив її на скуйовджене волосся чоловіка, який лише злегка сіпнувся на місці. Парубок напружився під здивовані вигуки інших, а потім ударив чоловіка кулаком в щелепу, від чого той упав і розбив лоб об тверду поверхню лавки. З його губ сповзла слина, а очі зробилися скляними.

– Лише тридцять відсотків… Тільки тридцять. Для душі – тридцять, але не більше…

– Та що цей навіжений белькоче? – пролунало з-за спини хлопця, який, глумливо сміючись, усадив чоловіка назад.

З-за дерев з’явилася дівчина років двадцяти п’яти, рішуче перетнула площу і наблизилася до різнобарвного натовпу.

Тим часом мерзотник продовжував веселитися: щільність його брюк в районі ширінки починала зменшуватися.

– Якщо не вийшло окропом, то…

– Та як ви смієте?! Я зараз поліцію покличу!

– Абсідеумів?! – розсміялася група молодиків у відповідь на вигуки тендітної жінки.

Мерзотник зупинив розосереджений погляд на дівчині. Раптово до неї підскочив другий хлопець і повалив на сусідню лавку. На тротуарну плитку впала її сумочка, після удару об поверхню зробившись прозорою. Дівчина спробувала встати, але підскочив мерзотник і сів до неї на коліна, облизуючись. Одночасно її шию обхопив один з браслетів субстанційних кайданок, які, ласо посміхаючись, тримав у руці третій хлопець.

– Звідки це в тебе? – запитав четвертий, який меланхолійно спостерігав звіддаля.

– Украв два роки тому в якогось дурня з автоматом…

Субстанція, що охопила шию, потягнула голову дівчини назад, третій хлопець схопив її за підборіддя. Його долоня не давала дівчині можливості закричати, її дихання збилося. Мерзотник позбавився від частини брюк у певному місці й уже запустив долоні під блузку, натиснувши на живіт і мацаючи ніжні груди. З широко розплющених очей дівчини потекли сльози…

– Припинити! – пролунав холодний голос.

Мерзотник відірвався від жіночого тіла, вихопив старий вогнепальний пістолет і вистрілив. Раптово його підійняло вгору, і він завис в повітрі з переляканими очима, а через мить на його обличчі проступили судини від евотонування потужної концентрації. Бездиханне тіло впало на тротуарну плитку, а крізь шию пройшла плазма на випадок Відновника. Другий, який повалив дівчину, спробував втекти, але не зробив і двох кроків – бойовий ніж, що встромився в ногу, не залишив йому шансів на втечу. Третій, відбігши на значну відстань, підписав цим собі смертний вирок – потік плазми випалив у його животі великий отвір.

– Та ви звірі, а не поліцейські! Як так можна?! – закричала дівчина, витираючи сльози.

Але її ніхто не слухав. Чоловік, що наближався, не відпускаючи четвертого слабким евотонуванням, звісно ж, помітив стиснутий в його долоні кухонний ніж.

– Ні! Зупиніться! – дівчина підбігла до абсідеума і прокричала йому у вухо: – Він не скористався ним і підлягає арешту! Арешту підлягає! – її крик заповнив усю площу. Рух у напрямі переляканого хлопця не припинявся, тому дівчина зі всіх ніг підбігла до потенційного покійника й вибила з його руки ніж.

Тільки тоді абсідеум у темних окулярах зупинився!

– Я скаржитимуся другій Формації! Влаштували самосуд! Кати інопланетні! Вам тут не Катенар! Він не перешкоджав арешту! – обурено викрикувала дівчина.

– Перший з них… – діловито відповів високий, атлетичної статури абсідеум у бездоганному темному костюмі, – спричинення тілесних ушкоджень середньої тяжкості, замах на згвалтування, зберігання незареєстрованої зброї і спроба вбивства поліцейського. Нейтралізований з летальними наслідками. Другий – спричинення легких тілесних ушкоджень і спроба втечі з місця злочину. Нейтралізований із завданням незначної шкоди здоров’ю. Третій – спричинення тілесних ушкоджень середньої тяжкості, зберігання і використання субстанційних кайданок, спроба покинути місце злочину шляхом виходу з радіуса ураження евотонуванням. Нейтралізований з летальними наслідками. Четвертий – бездіяльність і сприяння злочину, спроба покинути місце його скоєння. Нейтралізований евотонуванням. Всіх і зокрема його, – абсідеум показав на божевільного, – в ізолятор на Місяць для наступного розгляду.

– Головне… Не у очі… Ізоляція. Необхідна Ізоляція! – продовжував бурмотіти чоловік.

– А його за що?! – не заспокоювалася дівчина, яка наблизилася до абсідеума і злегка штовхнула його долонею.

– В ізолятор і її!

* * *

Майкл поспішав разом з Алі. Вони промайнули крізь просторий хол і наблизилися до бічної поверхні, яка одночасно була і входом в інше приміщення. Раптом їх засліпило червоне світло, вся Система будівлі заблокувалася, зусібіч почали наближатися Ферруанці.

– Та хай тобі! – вигукнув Алі й відскочив від Майкла. – Ніяк не звикну до нового алгоритму захисту.

Червоне світло згасло, а Ферруанці відійшли. З’явився довгожданий отвір.

– Чудово! – міркував аравієць. – Сканування має підтвердити наявність евотонів тільки одного представника якої-небудь Формації. Зловмисник з відсіченою головою жертви, що має, як виявилось, фатальний допуск, однозначно не прослизне. Але скажи мені… А якщо ти і Філлс як очільники Формацій зареєструєте вовка в овечій шкурі завчасно? Чи слід у такому разі сподіватися хоч на щось, що здатне зміцнити віру у Формацію, окрім як на уцілілу голову?

– По-перше, Алі, зловмисником може виявитися лише землянин першої Формації. Наше Покоління повноцінно користується інформаційним полем, засікти подвійного агента в якому – нескладне завдання. Утім, у будь-якому разі, зловмисник зазнає краху вже на етапі діставання доступу – на етапі одночасного введення очільниками Формацій значення частоти евотонів кандидата.

– Так… З’являється кандидат, і золотом йому блокується зв’язок з інформаційним полем. У результаті вимальовувалася обмежений у часі проміжок життя, на підставі аналізу якого Система упевниться, що кандидат не перетинався з очільниками ні першої, ні другої Формацій.

– Кандидат може мати знайомство лише з одним з них, але не з двома! – безкомпромісно заявив Майкл.

– Паралельно попереджається ситуація масового виникнення знайомств у момент діставання доступу – такий собі спам для розсіювання фокусу. Однак і тут таїться небезпека. Я її виразно бачу.

– Яка?

– Хорхе… Алон… Тобіас…

– Я збагнув хід твоїх думок. Проте скажу тобі ось що: їм право доступу надають…

– Так, – перебив його аравієць, – все Покоління і весь склад Ради без винятку. Але довіра, Майкле, є одним з найнебезпечніших недоліків на Землі.

– А втім, ризик – нікчемний…

Аравієць промовчав.

Хлопці увійшли до просторої зали, яка викликала в Алі певні сумніви. Слід зазначити, що, попри вік, Покоління виглядало по-дорослому. Десь років на двадцять… І ця обставина стосувалася не тільки зовнішності… Причиною цьому послужила якась програма, яка задіювалася разом із трансформацією землян, ініційованою дванадцять років тому в Норвегії.

Хлопці, зробивши декілька кроків, зупинилися. Майкл скористався паузою і поправив краватку, яка елегантно відсвічувала різними кольорами.

– Я тут вперше… Зала здається набагато більшою, ніж насправді!

– Подарунки… Небачені подарунки… – монотонним голосом промовив Вархунд. Інопланетянин сидів за столом на антигравітаційній подушці і проглядав якусь інформацію на голограмах. Перед ним на блакитному напівпрозорому фоні відображалися графіки, таблиці, масиви тексту. Варто було землянам почати рух в його бік, як прибулець негайно ж все заховав.

– Так, Алі, – аравієць остовпів від слів абсідеума. – Подарунки, яких ви не заслужили. І які ви приймаєте раніше належного терміну. Порушуєте…

– Достатньо лекцій! – прогримів американець, на що Алі широко розплющив очі. Аравієць ніколи не бачив главу своєї Формації настільки суворим. – Ти все сказав! Знаєш, чому ми прийшли?

Вархунд напружено стиснув кулаки й заплющив очі від напливу емоцій, що справило враження навіть на Майкла.

– Тому, що якась істеричка грубіянила й чинила опір моїм підлеглим під час стандартних процедур затримання порушників. Звісно, – абсідеум вперше повернув голову до представників Покоління й розтиснув кулаки, – я в курсі.

– «Спроба покинути місце злочину шляхом виходу з радіуса ураження евотонуванням…» – здається, саме так прозвучало з вуст тобі подібних. Летальні наслідки! Відколи це перетворилося на підставу для вбивства?!

– Землянин хотів уникнути відповідальності! – залізним голосом відповів абсідеум. – Залишитися безкарним!

– Простір, Вархунде, Простір – кращий кат! Тобі це відомо! Вісімдесят перший рівень все-таки!

Абсідеум уже насилу контролював себе і протяжно промовляв кожну літеру:

– Але ваші закони дозволяють моїм підлеглим грати роль катів.

– Вбивство в тій ситуації, абсідеуме, було невиправданим! Як і бажання твоїх… підлеглих осушити іншого без достатніх на те підстав. Я попереджаю тебе востаннє!

– Ти незадоволений, що ми убезпечуємо вас від здохляків із першої Формації? – вперше на обличчі прибульця з’явилася знущальна усмішка. – Я вважав, що ми допомагаємо один одному і сумлінно виконуємо домовленості, – на цих словах Вархунд недвозначно повів бровами. – Не забувай про це, партнере!

Майклом вперше опанувала якась нерішучість, яка згодом розчинилася під впливом ще більшої упевненості:

– Щоб більше твої собаки не виходили за межі наданих їм повноважень. Хочеш сумлінності? Почни зі своїх псів! І не забувай, голодного цорга тобі в партнери, про своє місце в наших домовленостях!

Абсідеум продовжував єхидно посміхатися услід землянам, які йшли від нього.

Алі поклав на плече Майкла долоню і запитав, коли той зупинився:

– З їхнього боку забезпечується контроль над сулівейцями з першої Формації. А що – з нашого? І, Майкле, чому він дозволяє собою так командувати?

– Дізнайся з поля! – незадоволено випалив американець і попрямував далі. А аравієць, що залишився позаду, обурено, але впівголоса відповів:

– Там тільки про зв’язок, який ми забезпечуємо, щоб він залишався очільником абсідеумів…

* * *

Сяйво Ігніс весело освітлювало алею з широкого тендеріуса, який цілий рік насичував своїми пахощами не тільки Кордіс, а й більшу частину планети. Вулиця, краї якої від зовнішнього спостерігача захищали високі соковито-зелені кущі, тягнулася за обрій уздовж масивних і величних споруд головного міста Патрії.

На одній з лавиць, які активувалися лише за наближення до них патрійця, сидів чоловік середніх років з волоссям вершкового кольору, невисокий, дещо повнявий. Сидів із заплющеними очима і напруженим виразом обличчя. Деколи проглядалися ледь помітні рухи нижньої щелепи… Раптом він промовив, як і раніше, зберігаючи повіки заплющеними:

– Здрастуйте, тезійцю! Я чекав на тебе…

– І тобі не хворіти, Фідуцію, – отримав сердечну відповідь. – Вже встигли доповісти про моє прибуття?

– Повідомлення спливло, але я не проглядав його.

І тоді тезієць зрозумів, що Фебріс – друге сонце – досі не здійнялося на достатню висоту, щоб тимчасово стерти будь-яке уявлення про тінь в цій частині планети. А щодо кроків сумнівів не мав: патрієць їх не міг почути через подушечки на ногах співрозмовника. Отже, всі ознаки неодмінно указували на тезійця.

Раптово перед гостем і збоку від чоловіка виникла голограма. На ній з’явилися слова, що позначають одне з питань, яке належало вирішити Консиліуму. «Розпуск корпусу Вартових». Примітно, що напроти слів стояла звична для землян «галочка» – патрійцям свого часу сподобався цей символ.

Тим часом тезієць насторожився: немов розуміючи подальший хід подій, а може, вже досконально знаючи кожен наступний крок Консиліуму, гість впритул наблизився до патрійця.

– Розумію, що зараз мене чує Фідуцій, а фактично сприймає завдяки полю весь Консиліум. І хоча я бачу лінії наперед, надія завжди вмирає останньою… Застерігаю патрійську владу від необдуманих кроків, які…

На голограмі патрійця виник другий рядок: «Повне розірвання домовленостей з тезійською цивілізацією»! Гостя з білими плямами на шерсті чорного кольору помітно пересмикнуло: наступають епохальні хвилини, які, можливо, спричинять зміни на довгі мільйони років…

– Якщо Патрія відмовиться від співпраці з нами, тоді ми неодмінно знайдемо іншого покупця на інший товар!

На голограмі тезійця запобігливо виникло зображення зошита.

– Враховуючи, що з лабораторій клаудеумів тоді змогли вибратися лише гібриод, який наказав всім довго жити, землянка на ім’я Айюмі, яка досі, наскільки мені відомо, перебуває в комі, і ваш Велфарій – єдиний дієздатний очевидець, який загадково… – тез перестав кліпати, щоб додати багатозначній паузі однозначності, – зник незабаром після перемоги Формацій над абсідеумами, цей зошит – єдиний ключ…

Проте несподівано і не велике здивування тезійця на голограмі намалювалася чергова «галочка». Запанувала дзвінка тиша, яку порушив патрієць:

– Ви можете робити що завгодно… Одначе знай, тезійцю: обставини вже змінилися. І шантаж з твого боку вже недоречний. А за порушення міжцивілізаційних правил необхідно відповідати…

– Як я і передбачав… Пихаті й самовпевнені патрійці!

– Тому ми неодмінно рекомендуватимемо решті цивілізацій у галактиці наслідувати наш приклад.

– Що навіть властива витонченість думки деколи здувається ураганом гордої недалекоглядності! Впізнаю справжніх патрійців…

Голограма висвітила слова: «Ліквідація патрійської держави».

* * *

Етон підлетів до величезної сферичної споруди. Наближення корабля занурило будівлю в численні спалахи червоного світла: Помічник негайно ініціював зв’язок з Системою.

– Пшемиславе, зустрічай гостей!

З’явилося зелене світло, що ознаменувало посадку Етона в декількох метрах від краю споруди. За хвилину над транспортником виник субстанційний Кокон, простір якого почав заповнюватися газами і, зокрема, киснем. В утворений отвір будівлі місячної колонії спішно прослизнув Майкл. Його зустріли два Ферруанці, ідентифікуючи об’єкт. Американець потрапив у невелике порожнє приміщення: позаду залишався отвір, крізь який виднілася задня частина Етона на тлі жовто-оранжевих хвиль Субстанції Кокона. Ліворуч, праворуч і попереду – суцільна стіна без яких-небудь примітних особливостей. Два Ферруанці контролювали Майкла, який впритул наблизився до перешкоди й завмер на місці в очікуванні. І ось щільність досягла нульової відмітки…

Перед очільником Формації тягнувся хол з високою вигнутою стелею. Ширина приміщення, на відміну від довжини і висоти, не вражала і складала близько ста метрів. Теоретично тут могла б поміститися достатня кількість Етонів… Наразі хол заповнювали земляни, Ферруанці, абсідеуми (яких, як і зазвичай, виділяли їх бездоганні темні костюми). З лівого і правого боку – перпендикулярні коридори з камерами для ув’язнених, по два на кожному з поверхів, починаючи з другого. Поверхи зовні виступали у простір холу довгастими балконами, які кріпилися до бічної поверхні і ніяк не сполучалися між собою, окрім як зовнішнім ліфтом-платформою на антигравітації.

Виникла біля Майкла голограма люб’язно запропонувала ввести або ім’я того, що відбуває термін, або значення частоти його евотона. Американець ввів дані двох землян першої Формації і прийняв запрошення Системи пройти до їхніх камер. Він чекав, доки два Ферруанці, що його супроводжували, вишикуються в особливому порядку: один – перед ним, а інший – позаду. Саме таким чином всіх супроводжували роботи місячної колонії. Побачити когось між ними було неможливо.

Усі приміщення будівлі в цілях запобігання хвилюванням освітлювали темно-синім світлом. Освітлення дихало разом зі всіма: колір поступово і плавно змінювався від блакитного до темно-синього і навпаки. На підлозі у всіх приміщеннях не було видно жодного предмету, жодного виступу. Лише ідеально гладка і рівна поверхня… Майкл відкрив панель управління Помічником на своїх лінзах і подумки активував тепловізор: простір між Ферруанцями заповнили ув’язнені – рухливі червоні силуети. Звісно, лінз з тепловізорами у них не було, а режим невидимості вмикали для кожного з них перед тим, як вони покидали камеру. Другий захід безпеки.

Землянин рушив разом з Ферруанцями праворуч, до ліфта-платформи, який зупинявся біля зовнішнього краю балконів із синім підсвічуванням. Щойно Майкл зупинився, виникли й ущільнилися поручні ліфта.

На тридцять п’ятому поверсі очільника другої Формації чекав Пшемислав – представник Покоління, відповідальний за колонію другої Формації. У цій же будівлі містилася колонія першої Формації, керівник якої мав таку ж посаду.

Майкл роздивлявся Пшемислава: зріст – десь метр сімдесят п’ять, середньої довжини розтріпане каштанове волосся, іскристі карі очі. Округле з чіткою лінією підборіддя обличчя освітлювала щира усмішка, примушуючи Майкла посміхнутися у відповідь. Поляк був його близьким другом…

– Пшемиславе! – тепло промовив американець.

– Майкле! Чудова краватка! – весело відзначив поляк.

Хлопці потиснули один одному руки і дружньо обнялися. Ферруанці залишилися біля ліфта-платформи, а земляни відправилися в коридор за номером п’ятдесят п’ять.

– Дівчину й чоловіка доправили сьогодні. Вже сім годин перебувають у камері. Передали мені, оскільки їх затримали абсідеуми, а не поліція Ради…

– Так, я в курсі. Вихопив з поля ще до того, як мені доповіли… І відразу відправився до Відірваного…

Пшемислав затримав Майкла і довірливо запитав:

– Питання як до друга… Слухай, а ти не забагато собі дозволяєш? Очільник абсідеумів все-таки… Два роки тому жодне явище у Всесвіті не викликало стільки страху і паніки, як він і його інопланетна банда…

Увагу очільника другої Формації привернула вільна камера з правого боку.

– Зараз, почекай… – Майкл сердечно стиснув лікоть поляка й упритул підійшов до входу в приміщення.

Подолавши прозорий стабільний буфер, він опинився у викривленому просторі: нейтральним евотонам, які генерувалися речовиною, що знаходилася всюди в межах камери, задавалися відкоректовані значення мірності. Але вибірково… Параметри частинок американця й інших предметів, якби такі були тут, не зазнавали змін. Тому реально в об’єкті простору було більше. Одначе зовні так не здавалося. Для спостерігача ззовні об’єкт зберігав свої початкові пропорції. А все тому, що щойно евотони перетинали встановлену межу – їхні значення поверталися в початкову точку.

Майкл відчував справжню насолоду… У цей момент він прагнув усвідомити, що перебуває не тільки в деформованому просторі, а й у такому ж Всесвіті. Землянин уявляв його межі, що одночасно є межами чорної діри, яка для непідготовленого спостерігача із зовнішнього Всесвіту не могла вміщати простори нашого неосяжного дому.

Американець поглянув на зелене світло біля автоматично зниклого отвору й попрямував до друга, що чекав зовні. Щойно він підійшов до бічної поверхні, Система вмить забезпечила йому вихід.

– Абсідеуми… – із захопленням, але й з деякою часткою презирства промовив американець.

У коридорі з’явився один з представників абсідеумської цивілізації, примусивши Пшемислава підозріло покоситися в його бік.

– Наше завдання – витягнути з них все, що вдасться! – почулося в голові у поляка, який прийняв запрошення Майкла щодо Виклику. – Такий шанс, можливо, більше не з’явиться!