«Шенгенская история» kitobiga sharhlar

Це історія, в якій немає ні України, ні українців. Зате є український автор, який вражає своєю майстерністю і талантом. Це історія про пошуки кращої долі, яка чомусь в рідній країні вважаться важкою і непривабливою. А потім ти їдеш у Європу (Америку, Азію), сьорбаєш там холодні обійми чужини, і нарешті розумієш оте трикляте: «Там добре, де нас немає.»

Хутір Піенґаліс у Литві. Одного зимового вечора там святкують Різдво три пари молодих людей. Вони познайомилися недавно. І це перша їхня спільна зустріч за святковим столом. Рената і Вітас, Клаудіюс і Інґрида, Барбора і Андрюс. І сьомий учасник - старий Йонас. Це дідусь Ренати і співвласник затишного будиночку, в якому зараз п‘ють терпкий бальзам наші друзі. Так починається неймовірна історія подорожей і пригод, феєрія почуттів і пошуку місця в житті, абсолютно неперевершена розповідь про дружбу і кохання, про пристрасть і зраду, про гарячі серця і холодні голови. І про те, що у кожного є своя доля, свій шлях, з якого важко звернути.

Кожна пара має мрію: Італія, Франція, Англія. Побувати, пожити, відчути дух Європи, можливо заснуватися десь там назавжди. Та Йонас старий, Рената не залишить самого дідуся, а от для чотирьох інших молодиків омріяні місця стають реальністю. Та чи чекає романтичний Париж Барбору і Андрюса? Чи готовий туманний Лондон прийняти Барбору і Клаудіюса?

Надзвичайно потужний роман. Автор дуже тонко показав відносини між молодими людьми, і те, як впливають на особисті стосунки ті, чи інші обставини: робота, заістка про вагітність, жага до грошей, бажання допомогти іншим, амбіції і кінцева мета. Хтось сприймає життя філософськи, хтось впадає у відчай, шукають вихід зважкої ситуації, знаходять і ні, зраджують і друзів, і себе, виносять хоч і важкі, але важливі уроки.

А ще є Кукутіс. Здається, в його образі зображений сам час. Він завжди поспішає, але рідко приходить вчасно. Особливо до тих, хто потребує допомоги. Це окремий персонаж, і з нашими героями він перетнеться в самому фіналі, як нагадування про те, що все минає на світі, і водночас часто все повторюється по колу.

Ще одна книга із флешмобу, на якій ставлю вищу пробу, і яку не побоюся рекомендувати нікому.

Ф/М 2022 5/5

Перевод.

Это история, в которой нет ни Украины, ни украинцев. Зато есть украинский автор, поражающий своим мастерством и талантом. Это история о поисках лучшей судьбы, которая почему-то в родной стране считается тяжелой и непривлекательной. А потом ты едешь в Европу (Америку, Азию), хлебаешь там холодные объятия чужбины, и наконец понимаешь это триклятое: «Там хорошо, где нас нет.»

Хутор Пиенгалис в Литве. Однажды зимним вечером там празднуют Рождество три пары молодых людей. Они познакомились недавно. И это первая их совместная встреча за праздничным столом. Рената и Витас, Клаудиус и Ингрида, Барбора и Андрюс. И седьмой участник – старый Йонас. Это дедушка Ренаты и совладелец уютного домика, в котором сейчас пьют терпкий бальзам наши друзья. Так начинается невероятная история путешествий и приключений, феерия чувств и поиска места в жизни, совершенно непревзойденный рассказ о дружбе и любви, о страсти и предательстве, о горячих сердцах и холодных головах. И о том, что у каждого есть своя судьба, свой путь, с которого трудно свернуть.

У каждой пары есть мечта: Италия, Франция, Англия. Побывать, пожить, почувствовать дух Европы, возможно основаться где-то там навсегда. Но Йонас стар, Рената не оставит самого дедушку, а вот для четырех других молодых людей вожделенные места становятся реальностью. Но ждет ли романтический Париж Барбору и Андрюса? Готов ли туманный Лондон принять Барбору и Клаудиуса?

Очень мощный роман. Автор очень тонко показал отношения между молодыми людьми, и то, как влияют на личные отношения те или иные обстоятельства: работа, известие о беременности, жажда денег, желание помочь другим, амбиции и конечная цель.Кто-то воспринимает жизнь философски, кто-то отчаивается, ищут выход из тяжелой ситуации, находят и нет, предают и друзей, и себя, извлекают хоть и тяжелые, но важные уроки.

А ещё есть Кукутис. Кажется, в его образе изображено само время. Он всегда спешит, но редко приходит вовремя. Особенно тем, кто нуждается в помощи. Это отдельный персонаж, и с нашими героями он пересечется в самом финале, как напоминание о том, что всё проходит на свете, и часто всё повторяется по кругу.

Ещё одна книга по флешмобу, на которой ставлю высшую пробу, и которую не побоюсь рекомендовать никому.

Ні це не весела історія. Життєва, по більшості так. З легким маревом містики. Але саме стільки щоб не зашкодити сюжету. Історія трьох пар, які зібралися одного разу на литовському хуторі у ніч відкриття кордонів, коли Литва увійшла до шенгенської зони. І литовці вирішили спробувати на смак який же він світ за межами їхньої країни, не так давно вигулькнувшої з-за залізної завіси срср. Одна пара обрала Париж. Романтичний грайливий веселий Париж. Але він виявився арабським, китайським, камерунським з присмаком російської книгарні, чорного трюфеля і відголосків Першої світовой війни. Мені уважко уявити скіьки років знадобиться щоб перестали гинути люди в тій місцевості де прям зараз точаться жорстокі бої і де розкидано стільки мін, що вистачить знищити півсвіту. Сто років, а земля все продовжую й продовжує виштовхувати той мотлох що німецькі й французькі солдати розкидала тут у першу світову війну. Клоун що хотів смішити дітей, а його син росте один, і не знає свого коріння. (Відступ - цікавий момент з голим пляжем у Литві, хитро й оригінально). Друга пара обрала туманний Альбіон. Перші півроку вони не спілкувались з жодним англійцем, ось так. Індуси, пакистанці, китайці. поляку, румуни, угорці, росіяни, чехи і т.д. І жодного англійця. Наївна Інгрид, змінивши ім'я можна приміряти чужу шкуру, але стати іншою людино. не дуже впевнена. Ім'я це лише вивіска, головне це нутро, а не змінивши його нічного не вийде. кохання там не було, як не було й поваги одне до одного. У нього як на мене вийшло змінитись наперекор усьому що ставало на його шляху. Може тому що його мрії формувалися по ходу сюжету, а не в момент відправлення із країни.

Третя пара. Спочатку вони обрали одну країну, але різні міста. А потім взагалі зостались на хуторі, бо дідо, бо кров. Бо.... мабуть це і є та інтуїція яка притаманна деяким людям і яка веде їх шляхом з найменшими втратами. Яка не вберегла її матір від помилок на чужині. І можливо саме духи предків дали сили пройти їхній шлях. Ця частина була й мила, й сумна, весела й фантастична. З щасливим фіналом майже для всіх. Навіть для червоного собаки й червоного кота. Гугласа та Спамса.

І був ще Кукутіс. Втратив ногу у першій світовій війні. Перетворився на містичного охоронця потрапивших на чужині у скруту, але він завше запізнюється. Може тому що не можу вибрати кому найбільше потрібна його допомога. А можливо він повинен стати підтримкою тим хто залишився, всмоктати частину їхнього горя.

Щоб потім передати цей смуто и горе литовській землі і підживитися від тих що ніколи не вмирають.

Та й не важливе місто, в яке хочеш потрапити! Важливо розуміти, що сама подорож – це і є життя. Та й подорож не закінчується, коли потрапляєш в місто своєї мрії та стаєш його щасливим жителем!

Об’ємність даного видання змушує задуматися над виділеним вільним часом. Ну, якось рука ніби і тягнеться, а очі – розуміють, що «швиденько» тут не впоратися… :)))

Але – це все дарма!!!! Коли починаєш читати розумієш – НЕ хочу, щоб книга завершувалася!!!!! На сторінках знаходиш таких вірних (як в однойменному серіалі «FRIENDS») друзів, що не хочеш їх втрачати!!!

Ми живемо в світі, де вовки обідають за одним столом із зайцями, поки і тим, й іншим вистачає їжі.

На першому місці – хутір Пієнагаліс у Литві, та його мешканці, що віддаленні від цивілізації – проте з добром у серці! Рената, що турботлива, раціональна, поміркована – та її друг Вітас – пара, що притягує магнетизмом до своїх відносин, прагнень та життєвих принципів.

Також цікаво взагалі – поринути у світ героїв!!! Респект авторові – від книги ДУЖЕ складно відірватися!!!! Затягує в світ героїв неймовірно!!!! Такі рідні постають Клаус та Інгрида зі своїми мандрами куточками Лондона, та Андрюс і Барбара – яким романтичний Париж здасться не таким казковим, як про нього говорять.

Нелегка доля в іншій країні. Всі труднощі падають на голову ніби сніг з неба. Коли поруч не має рідної мови, рідних та друзів, а лише турботи – знайти прихисток та заробити на харчування якусь копійчину.

Подумалося, що бармен – найгуманніша професія. Щось на кшталт лікаря. Тобто до лікарів потрапляють уже згодом. Потрапляють ті, кому не зміг допомогти бармен. Або кому він не зміг поставити діагноз, отже, не міг і підказати, як і чим лікуватися.

Андрію Куркову вдалося неймовірне – захопити з першої сторінки!!!! Тому – вітайте фанати Куркова - я тепер з ВАМИ!!!!!! :))))) П.С. Стосовно завершення, однозначно – ВІРЮ!!!

Книга стала для мене свого роду «Відкриттям»- автора!!!

Удивительно трогательная книга.

А я думал, что меня уже нельзя эмоционально зацепить...

При этом очень красивый, но без вычурности, язык; очень меткие метафоры (начиная про «глаза земли» и на протяжении всей книги).

При этом концентрация событий, эмоций, мыслей довольно плотная. Ребята попроще растянули бы на несколько «кирпичиков», создав продолжение, а затем продолжение продолжения. Но Курков честен и свой труд он явно не рассматривал как коммерческий проект.

О чём книга? По большей части о нас с вами, ведь вопросы, стоящие перед героями так или иначе были (есть или будут) актуальны и для нас.

«... как долго человек может терпеть то, что ему не нравится. Десять лет? Полжизни? Всю жизнь?».

Думаешь о завтра: каким оно будет? А потом снова думаешь о следующем завтра, а потом о следующем... И нет времени думать о чём-то другом или чувствовать. Нет времени и сил для страсти...

Готов ли ты ради мечты, навязанной тебе другим, голодать и унижаться? Или это и есть твоя мечта – угождать близкому человеку в его стремлении реализовать мечту? А чего хочешь ты? А можешь ли ты хотеть, или ты просто хочешь того, что другие хотят, чтобы ты хотел?

... каждый человек сам выбирает себе судьбу. Возможность выбора судьбы не самому, а вдвоём с человеком, который тебе нравится, не всегда уберегает от ошибки. Да и что такое ошибка, если жизнь человека – всегда дорога. И споткнуться можно везде, где быты ни был.

Может ли чужая память быть мотивом твоих поступков? Может ли война, которая закончилась сто лет назад убить (буквально) современного молодого человека?

В книге несколько сюжетных линий, несколько личностно-житейских стратегий и только одна более-менее счастливая, хотя поначалу она казалась более «аутсайдерной».

С первых страниц я думал, что мне будут интересны линии "лондонцев» и «парижан», но самой интересной оказалась именно линия Кукутиса: и его история, и его путешествие, и его способ общаться и созерцать мир, и его гедонизм при употреблении еды и напитков, и его несгибаемая воля, которая крепче его несгибаемой правой (деревянной) ноги. Кстати: пожилой человек, помнящий Первую Мировую, инвалид с деревянной ногой, путешествующий по Европе автостопом с целью помочь своими соотечественникам,- как вам такое?

Свободные люди никуда не спешат. Поэтому и опоздать не могут. Не спешат и чаще смотрят себе под ноги. А значит, и спотыкаются реже.

Наряду с тёплыми, «ламповыми» описаниями,

Ведь хорошо иметь любимое кафе, любимую кондитерскую, любимый хлебный магазинчик, что угодно, но любимое. Чтобы можно было держать в памяти как бы живую карту родного городка и знать, где, на какой улице и в каком доме для тебя всегда приветливо горят окна, хотя ты там не живёшь!

или

Самый верный способ выжить в чужом краю – это начать кормить людей, среди которых оказался, едой, своей едой. Еда – она как песня. Чужая еда – чужая песня.... Тех, кто кормит, не бояться и не выгоняют.

автор преподносит реальность со всей её жестокостью:

- Мы живём в мире, где волки обедают за одним столом с зайцами, пока и тем, и другим хватает еды...Ты не обижайся, надо просто научиться чувствовать опасность. Зайцы хорошо чувствуют опасность, потому что им надо выживать, а волки не чувствуют. Поэтому иногда и попадают в передряги.

Без спойлеров - адресат указанных выше слов не научился...Вообще, правильнее было бы назвать книгу не «Шенгенская история», а «Шенгенская трагедия», причём именно в шекспировском понимании.

Перспектива, она для тех, кто остаётся. А уезжают за мечтой! Обычно – за бесперспективной.

... только птицы могут правильно радоваться жизни. Потому, что не думают, а поют!

Однако произведение не зацикливается на проблемах личностной психологии, оно – реально огромнейшее полотно жизни, и, несмотря на то, что события охватывают 2007 – 2017 года, в повествование вплетена более чем столетняя история предшествующей жизни, разных людей, событий. Тут, как и влюбим хорошем классическом произведении (да, я уверен, «Шенгенская история "станет классикой) смерть и жизнь, вернее жизнь несмотря на смерть, проблемы самоопределения, межличностные отношения, красивые описания природы, вдохновляющие примеры, и, как контраст, жалостливые отступления, немного житейской мудрости и отвлечённые размышления, чужие проблемы, на фоне которых ты можешь попытаться различить, как решить свои...

Удивительно, но там есть даже актуальнейший для нынешней войны пример:

- Дважды меня хотели русским сделать, да не вышло, - ответил на это Кукутис. – Есть страны, которые так тебе навязывают свой паспорт, что просто выхода нет! И всегда навяжут, а потом на войну посылают! Эту паспортную книжку Российской империи мне ещё до Первой мировой навязали! Так и сказали: или берёшь российский паспорт, или в тюрьму за бродяжничество! И плевать им было на то, что у меня уже два паспорта было – Черногории и Прусского королевства!

И именно сейчас повторяется эта жестокая подлость!!!

Без прикрас повествуется о Европе и европейцах:

- Немцы часто стыдятся признаться, что они немцы!... Сразу придумывают себе отдельные национальности. Один себя баварцев называет, второй силезцем, третий швабом!

А ещё, как и указал выше, житейские моменты, вкусные описания блюд и напитков, немного юмора.

... бармен – это самая гуманная профессия. Что-то вроде врача. То есть к врачам попадают уже потом. Попадают те, кому не смог помочь бармен. Или кому не смог поставить диагноз, а значит, не мог и подсказать, как и чем лечиться.

Голые женщины непобедимы!

Для любителей трэвел-стори та много описаний Франции, Англии, колоритно про Польшу и Германию и волшебно про Литву.

При этом Европа и европейцы показаны реальными, без приукрашивания и розовых очков.

Но, кроме этих неизменных атрибутов литературы ещё и совершенно не тривиальные моменты. Например, звуки земли, выталкивающей снаряды наружу (или, наоборот, это снаряды сами пытаются вылезти к создавшим их людям?); слепой мальчик, запросто общающийся с иностранцем, собирающий трюфели, играющий в музыкальной группе и мечтающий посетить Марокко, потому, что там яркое Солнце (наши мелочные проблемы, вызванные не удовлетворением наших хотелок, сразу померкли, правда?); кот, которые умнее взрослых людей, и этот кот разводит их на бабки (как тебе такое Остап Бендер?), уже упомянутый пожилой мужчина с деревянной ногой, который автостопом спешит на помощь через всю Европу...

Книга очень серьёзная. С творчеством автора хотел бы продолжить знакомство. К прочтению рекомендую.

И, таки да, захотелось посетить Литву:)

Очень интересная и увлекательная история, вернее три отдельные истории пар. Очень жизненно и реалистично. В молодёжи можно увидеть себя: ведь многие мечтают о жизни в Европе…, а ведь не всегда где-то лучше, чем в своей стране…