Крізь безодню до світла

Все лине до світла... Особливо те, що приречене жити в пітьмі. Йому особливо гостро хочеться того, чого воно позбавлене. В той час як ті, що живуть у світлі, його не помічають. Для них воно звичне, повсякденне. Жорстока іронія....

У брехню повірити легше. Вона якась...реальніша, чи що. А правда зазвичай неймовірна. Правди взагалі не люблять. Бо іноді вона буває і жорстокою, такою, що може вбити.

Коли рухаєшся в неправильному напрямку, витрачаючи намарно енергію, то й рух цей марний, усе життя намарне.

Немає такого компаса, який би вимірював правильність чи хибність життєвого напрямку. Ти просто рухаєшся в потоці часу й отримуєш те, на що заслуговуєш. От і все.

Що має бути — те буде. Де б ти, чоловіче, не був, доля тебе знайде.

Життя не напишеш заново, викинувши на смітник змарновану чернетку.

Кожний переживає самотність по-своєму. Хтось вовком виє, лізучи на стіни від розпачу, хтось нудиться, захлинаючись у власній безпорадності, хтось тікає на край світу, впускаючи у своє життя безліч потрібних і не дуже знайомств, озлоблюючись і шукаючи втіхи в абсурдних ідеях марнування часу. А хтось просто насолоджується, сприймаючи самотність як свободу.

Усе просто: місця, де минуло дитинство і юність, дають силу, бо насичені енергією життя, тепла й любові. Саме тому тягне до рідних місць, коли на душі погано й тяжко.

Скількох чоловіків життя викручує так, що вони ламаються, вдаючись до крайнощів: пиятики чи самогубства, або ж серце не витримує і зупиняється. Жінок теж викручує життя, не милує. Але вони терпляче несуть свій тягар, бо знають, що мусять: на їхніх плечах діти, см'я. То хто слабкий?

Час, що зазвичай мчить стрімголов, у недоторканому цивілізацією місці, де немає звичної суєти, здається, стоїть на місці.