Василь Стефаник

5 ta obunachi
Yangi kitoblar, audiokitoblar, podkastlar haqida bildirishnomalar yuboramiz

Sitatalar

Але рівно не дай боже нікому доброму на жіночий розум перейти!

То як часом якась долішня хвиля викарбутить великий камінь із води і покладе його на беріг, то той камінь стоїть на березі тяжкий і бездушний. Сонце лупає з нього черепочки давнього намулу і шалює по нім маленькі фосфоричні звізди. Блимає той камінь, мертвими блисками, відбитими від сходу і заходу сонця, і кам"яними очима своїми глядить на живу воду і сумує, що не гнітить його тягар води, як гнітив від віків. Глядить із берега на воду, як на утрачене щастя. Отак Іван дивився на людей, як той камінь на воду.