«Домби и сын. Части 3 и 4 (полная версия)» audiokitobidan iqtiboslar, sahifa 2
Стоя рядом, рука об руку, они, казалось, были разъединены больше, чем, если бы их разделяли моря.
"Видите ли, приятель, - сказал капитан, уводя его в маленькую гостинную, - я, собственно говоря, сегодня утром занят; и, стало быть, если вы отплывете сейчас на всех парусах, меня это не обидит.."
Вони не обмінювались ні словом, ні поглядом, і хоч стояли поруч, але, здавалось, що вони далі одне від одного, ніж якби їх відділяв океан. Навіть пиха у кожного була інша й різнила їх більше, ніж різняться між собою найпихатіша і найсмиренніша відміни роду людського. Він - самовпевнений, непохитний, церемонний, суворий. Вона - надзвичайно приваблива, уроча, але цілковито байдужа до себе, до нього, до всього довкола, немовби гордувала власною красою, осоружною їй, як ліврея чи вивіска. Такі вже були не до пари, такі разюче не схожі, - і водночас штучно, силою пов"язані, мов ланцюгом, який кувала лиха доля та випадок, що аж картини на тінах, здавалось, були вражені, кожна по-своєму, протиприродністю цього поєднання. ***Вона згадувала луги в розсипах жовтецю, мов перекинуті небеса в золотих сузір"ях; згадувала, як сплітала з кульбабових стебел ланцюжки для своїх юних поклонників, здебільшого в полотняних штанцях, що присягали на вічну вірність, і як швидко ці вічні узи в"янули і рвалися. ***
...Я маю всі підстави гадати, що то наше буденне, одноманітне життя змушує нас з усім змиритися. Людина нічого не бачить, нічого не чує, нічого не знає, і це ж факт. Ми живемо, вважаючи, що все так, як має бути, і кінець кінцем робимо все - добре, лихе чи ніяке - просто за звичкою. Звичка, - ось на що я зможу покликатись, як залишусь віч-на-віч із власним сумлінням на смертному одрі. "Звичка! - скажу я. - Я був німий, глухий, сліпий, байдужий до мільйона речей, і все через звичку." - "Це - дуже практично, що й казати, - відповість сумління, - але це - не виправдання".
-О капитан Катль, капитан Катль! Как вы дерзаете смотреть мне в лицо, вместо того чтобы умереть от разрыва сердца?
О, не разговаривай со мной! - воскликнула миссис Чик. - Если ты мог,
видя меня в таком состоянии, не спросить, что случилось, уж лучше бы ты
навсегда замолчал!
Я, быть может, не павлин, но у меня есть глаза.
... брак - лотерея, и чем больше она думает о браке, тем больше ценит независимость и благополучие одинокой жизни.
Перед свадьбой
И снова мистер Домби соглашается сдержанно, потому что он собирается оказать великую честь леди, и несомненно ей можно позавидовать больше, чем кому бы то ни было.
Не подходите ко мне, потому что сегодня я ужасно слаба и чувствительна, а от вас пахнет солнцем. Вы какой-то тропический!
- У вас, кажется, есть сын? — спросил мистер Домби.
- Четверо их, сэр. Четверо и одна девочка. Все здравствуют.
- Да ведь у вас едва хватает средств их содержать? - сказал мистер
Домби.
- Есть еще одна штука, сэр, которая мне никак не по средствам.
- Что именно?
- Потерять их, сэр.
