Чортова пригода

— Оце жіночий розум! — сміється Демко, — начебто у тверезих коней не крадено? Хіба у тверезих шкоди не бува... Еге-ге! аби здорова на плечах голова! Хто його й зна, в кого більш шкоди лучається, чи у п’яних, чи у тверезих...

— Ні, куме, — кажу, — що правда, то правда: горілка до добра не доведе!

(А сам поглядаю на Демчиху).

— Авжеж не доведе, — згоджується Демко. — Треба, бач, міру знати.

— Еге ж, міру! — почала, начебто кепкуючи, Демчиха

Та не доказала, бо Демко вже достав царягрядку, — така була в його не з малих пляшечка жбанком, — од якогось турчина, чи що, собі придбав, — і дає їй у руки: «Оковитої мені, та хутенько!»

Вона метнулась до шинку, а ми, дожидаючи, знов дивуємо та міркуємо, звідки навернулись ті сквапні молодці, що глушкових коней запопали.

Коли ось і Демчиха з оковитою...

— Ой, жінко, — стріча Демко, — тебе б по смерть посилать, то б нажився чоловік...

— А мені здається, що госпося наче на крилах обернулась, — кажу.

(Не те що всміхнулась — і не поглянула на мене).

А Демко бере пляшку і частує мене:

— ВИП’ЄМО, КУМЕ, ПО ПОВНІЙ, БО НАШ ВІК НЕДОВГИЙ!

Я, бачите, не дуже ласий на ту горілку, то трохи й осталось у мене в чарці, а Демко зараз підповня:

— ПИЙ, КУМЕ, ДО ДНА, БО НА ДНІ МОЛОДІ ДНІ!

Нікуди дітись, випиваю, бо як тебе частують, то треба ж не по-песьки, а по-чеськи... Випиваю, а проте таки доводжу, що та горілка — невірна дівка.

— А невірна, — знов згоджується Демко.

Та до жінки:

— Не покуштуєш, Одарцю? — Добра!

— Дякувати! — одвертає.

Сіла оддалік, руки склала, сидить нерухома, та пасе нас очима... Аж мені ніяково...

А кумові байдуже, — одну випиває, другу наливає...

— Не покуштуєш, Одарцю? То Бог з тобою, серденятко. ПІШЛА, як то кажуть, БАБА ПІШКИ, НЕ БУДЕ ЗАМІШКИ. До тебе, Свириде...

А тим часом розмова точиться та точиться. Обміркували глушкову шкоду, згадали, як торік у ярмарку баба скочила на чужий віз та за Буг утікала — запопали її аж по тім боці на березі...

І каже Демко:

— А славно там поза Бугом! Якби-то спроможність! Якби-то кудою схотів, тудою й полетів! Давно б я поза Бугом гуляв. Неспроможність гіркая! А таки я за Буг виберусь!

Треба вам знати, що кум Демко, аби запорошив трохи око, зараз ладиться у мандрівку. Пам’ятаючи таке, я з ним дуже не змагаюсь, а тільки звичайненько ніби питаю:

— Чи ти бридиш, куме? Оце б ти мав кидати жінку, хазяйствечко?

— А на біса мені та жінка? — одказує. — На біса те хазяйствечко? Одна морока!

Тут Демчиху, мабуть, допекло до ширця, бо аж засичала:

— Авжеж! На біса жінка... Як він розумний, то й сам потягне за Буг, а як ще забере з собою кума Свирида, — то буде така пара, що й поза Буг не стидко!

(Се так на мене закида гадючку, а я... наче мені невтямки).

— Що мені той Буг? — править Демко. — Хіба в Бога один Буг? З-за Буга я й далі... кудою схочу, тудою й потягну... Еге, Свириде?

— Тягніть, тягніть на здоров’я! — глузує Демчиха. — Аби Гапка не потягнула когось на розправу...

(Знов гадючку на мене закида, а я знов, ніби мені невтямки).

А Демко вже заходжується аж у Палестини.

— Чув я, — каже, — за тії Палестини. Оце ж до тих Палестинів і посуну!

І що йому міцніш у голову уступає, то він далі посува. Вже й поза тії Палестини, — хвалиться, — втопчу стежку, а з-за Палестинів...

— Може, й під лаву, поруч з кумом Свиридом? — перехоплює Демчиха.

(А Свирид таки тебе не зачепить, гаспидова дочко! — думаю). І наче не чув, озиваюсь до Демка:

— Як на мене, куме, то я б зроду не залишив своєї господи...

— У Палестини! — править, — у Палестини! І геть-геть за Палестини!

В голові йому вже добре бринить... Частує: «До тебе, куме, до тебе, Свириде!» — а усе сам спожива... А далі, що було остатнє у пляшці, вижлуктав без чарки, нахильцем... І не вгава: у Палестини! у Палестини!

Мені аж бридко стало...

— Які там, куме, Палестини, — кажу. — Нащо вони нам здались?

— Оце ж несогласний Свирид у Палестини, — знов вв’язується Демчиха. — В Свирида така думка, щоб найперш Панамарчука одвідать...

(Себто шинкаря — тоді у шинку сидів Панамарчук Петро).

Я знов ніби не чую, а вона таки цокотить:

— Несогласний Свирид у Палестини, несогласний... Поведе тебе до Панамарчука... не пустить до Палестинів,