Cьоме пророцтво Семіраміди

– Вулиця Ван Гога, 576, 3-ій під’їзд. Ваша тінь могла б переночувати у нас, а завтра… – невпевнено прозвучало на іншому кінці дроту.

– Дурниці. Мені тут поруч і я не спав, коли задзвонив телефон. Як вас звати?

За мить Алон уже мчав по проспекту Зухвальства і намагався себе заспокоїти: «Щоб Нола лишилася в дільниці до завтра, додумались, вона їм все потрощить. Як їм взагалі вдалося затримати?… Спокійно. Не треба панікувати. Я нагадую людину, яка безперервно мчиться за тінню. Чомусь вважають, що життя без тіней непристойність. Тінь так само модно мати як мобільний телефон. Але ж без них набагато простіше. Ох, не треба хвилюватися.»

– Я думаю, Алоне, настав час нам розбігатися. Я звісно не кину тебе цієї ж миті, але… звернись до офісу тіней. Нехай там тобі підшукають тінь якогось раба чи бранця. Як тільки все буде залагоджено і ти отримаєш пакунок, ми розпрощаємось, – казала тінь Нола своєму господарю після того, як він визволив її з поліцейської дільниці.

– Але ти мене влаштовуєш, – запротестував Алон, – спробуй підшукай тінь такого ж зросту, розмірів і фігури, як моя.

– Не плети нісенітниць. Через базу даних тобі знайдуть будь-яку тінь на твій смак. Я знаю багато тіней дівчат з хлопчачими фігурам, якраз такими, які тобі до вподоби. До того ж вони не такі фривольні, як я.

– Навіщо мені шукати когось? Мені потрібна ти. Я до тебе звик, – образився Алон.

– Розумієш, друже, я планую провести решту свого життя в келії, подалі від усього світського. Сумніваюсь, що ти на таке погодишся.

– Ти що? Ти хочеш стати нетлінною? У тіней, що теж є монастирі, келії, тіні бувають відлюдниками?

– Тіні такі ж істоти як і ви, люди.

– Ви всі нерозважливі. Моя перша тінь через свою нерозсудливість потонула у Середземному морі. А ти ще недавно була п’яна як чіп, а сьогодні збираєшся у келію… Отямся!

– Проблема в тому, що ти завжди вважав мене другорядною. Ти забув, що до нашої з тобою зустрічі у мене було своє життя.

Тінь вискочила через двері і Алону довелося нашвидкуруч вдягатися і мчати за нею по проспекту. Таких ситуацій він терпіти не міг, бо завжди стежив за своєю зовнішністю, але Нола не лишала йому часу, аби причепуритися.

Коли сонце сходило, Алон мусив повторювати усі рухи своєї божевільної тіні. Коли наставав вечір – діставалось Нолі.

Алон промчав проспектом, ледве не збивши якусь гладку пані, що несла кошик з помаранчами, перетнув кілька дворів, наполохавши закоханих, що цілувалися попід стіною, домчав до стоянки колісниць, захекавшись плюснувся на сидіння своєї автівки і, лаючись, поїхав за тінню, яка мчала мов навіжена на тіні-Мерсі порожньою дорогою. Нола їхала необережно, петляла і вистрибувала на тротуарні доріжки, призначені для пішоходів, змушувала Алона повторювати такі ж безглузді рухи.

– От кепське створіння! – лаявся Алон. – Ну зажди ж, надійде вечір…

І раптом сталося щось незбагненне. Нолена автівка рвучко спинилося. Алон лише встиг помітити розгублені очі своєї тіні, коли вона повернулась до нього. Потім перед ним швидко промайнула і зникла волохата морда з випуклими очима. Якраз цієї миті сонце повернуло на захід.

Голуба Леді натиснула бурштинову кнопку Тада.

– Чи цікаво вам довідатись, який вирок виніс господарський суд планети Незволікань стосовно цього питання?

Запрошені ствердно закивали.

– Тоді дивимось продовження цієї історії.

Офіс тіней знаходився на лівому березі міста, на проспекті Порозумінь. Рекламою офісу займалися з півсотні РR-менеджерів. Їхня робота немарна. У популярних виданнях щономера з’являлися повідомлення про різноманітний спектр послуг, який пропонувала фірма: повне корегування усіх частин тіла тіней, заміна старих тіней новими, ілюмінація, озвучення рухів… Містом їздили таксі з намальованими тінями найуспішніших бізнесменів, боксерів, королів, ангелів із написами «Вибери свою».

На великих щитах в центрі міста моделі запитували «А ти вже обрав свою ТІНЬ?» Недавно навіть зірка кіно із світовим ім’ям Алексія Мур знялась у рекламі офісу. Поруч з її витонченою фігуркою красувалася тінь-пампушка з 6-тим розміром бюсту і великими округлими стегнами. До того ж, у красуні була коротка стрижка, а у тіні – довге пряме волосся. Алексія висловлювала переконання, що тепер її імідж стане однаково привабливим і поціновувачів худорлявих і для тих, кому до вподоби розкішні форми. Останнім писком сезону стала тінь стрункої гвоздики із невловимим ароматом цієї квітки. Панянки розмітали її, не зважаючи на зависоку ціну – 9.899 незволіканських кроликів. Особливо приваблювала можливість самому розфарбувати тінь на власний смак, змішуючи усі кольори природи.

Перед вхідними дверима офісу висіли велетенські плакати з написами «Завітай до офісу тіней», «Тут ви знайдете те, що шукали все життя», «Тіні на будь-який смак», «Ваша тінь – крок до нового іміджу», «Зміна тіні здолає депресію»…

На ганку офісу Алона зустріли білявка та чорнявка із червоною і жовтою-тінями гвоздиками:

«Ласкаво просимо до офісу тіней» – проспівали вони в один голос, неприродно розтягнули свої величезні, накачані силіконом губи і показали блискучі зуби, – Будь ласка, дайте відповіді на запитання комп’ютера. Тоді ми швидше підшукаємо те, що вам потрібно.

Алон пояснив, що йому потрібна тінь максимально подібна до попередньої і показав зображення. Білявка і чорнявка інтенсивно закивали і сказали, що анкетування все ж доведеться пройти. Алон слухняно відповів на безліч безглуздих запитань після цього дівчата неприродно заусміхались, підхопили його попід руки і повели по офісу показуючи аксесуари для оздоблення тіней.

– Днями у нас замовив тінь сам Дмявол, – прошептала білявка на вухо гостеві.

– Вгамуйся, подружко, це ж секретний проект, – зашипіла чорнявка. – Якщо його влаштують наші послуги, уявляєте, які ми станемо популярні, – провадила своєї білявка.

– У Демона буде тінь білого Ангела.

Проект запропонований комп’ютером був не максимально схожий на Нолу, він був точною її копією.

– Накажете розпочинати виготовлення?

Алон провів долонею по очам, ніби змітаючи пелену:

– Розумієте, це ще не все. Мені треба… е-е-е, як би вам пояснити, щоб вона була схожа характером на колишню.

Дівчата перезирнулися, у їх очах сковзнуло нерозуміння.

– Я би хотів, щоб над нею попрацював психолог.

– Запиши у книгу скарг та пропозицій, – сказала чорнявка білявці.

Білявка дістала гостро заточений олівець і охайно записала побажання Алона, черкаючи по паперу не лише олівцем, а й довгими кольоровими нігтями.

І саме в цей час підоспіла поліція. Руки за спину, наручники, ґвалт, гамір, метушня, прямокутні фізіономії репортерів, круглі об’єктиви, прохання чорнявки зняти крупним планом їхній офіс і назву вулиці, на якій він знаходиться, черкання нігтів білявки по паперу, коли вона записувала час виходу сюжету в ефір…

– Містере Алоне, що можете сказати в своє виправдання? Ви справді вбили тінь? Навіщо ви це зробили?…

Це була друга смерть у Всесвіті.

– А судді хто? – питаєте ви.

Як же, як же. Наш суд найгуманніший у світі.

Але, що в цьому шматку кінострічки для нас, трьох детективів Асамблеї?

Срібне сонце сліпить очі. Навіть коли закриваєш їх, в зіницях стоять темні цятки.

– А судді хто? Ви?

Вир сонячний. Суддя у всьому чорному і дуже високий читає вирок. Читає довго.

Його ніхто не слухає. В залі засідань парко і літають мухи. Мухи літають в залі засідань і парко. Його ніхто не слухає. Суддя читає вирок. Сонячний вир.

– Чи винен Алон?

Три детективи Асамблеї так не думають. Так що, апеляція?

«Білий корабель» вміщує 300 поверхів і 3 мільярди офісів. Тут працює колосальний штат – від конструкторів до генетиків з різних планет Сонячної Системи. Усі вони працюють над секретним проектом, яким керує такий собі Усох. Наразі його довірена особа – Марі Провансаль Ега – кібернетик з північної частини Плутона, стильна витривала жінка спортивної зовнішності. З нею єдиною підтримує контакт Усох. Він сам знаходить її, коли потрібно переказати якесь розпорядження.

Коли Усох востаннє зв’язувався з Марі Провансаль? 2 роки тому. Чи бачила вона його колись? Жодного разу. Яким було його останнє послання? Розпочати виготовлення міні-макету міста Пірамід. Що це за місто? Існує гіпотеза, що час, опиняючись у площині геометричних фігур, трансформується в інші виміри. Допускається, що у місті Пірамід час перетворюється у відстань… Чи це справді можливо? Це лише гіпотеза. Чи говорять про щось Марі імена Апсу, Діамат, Таму? Набір звуків. Вперше чує. Чи не з’являлись тут колись три ропухи зростом 15 метрів у різнокольорових контактних лінзах? Дивне запитання. Ні, жодного разу. Який проект готує «Білий корабель»? Досліджує глибини галактики. І все? Все. Чи здавалась коли-небудь частина корабля в оренду? Ні. Гаразд. Що ж, доведеться чекати, коли Усох вийде на контакт в черговий раз. За 2 роки чи за 12. Зрештою колись він має засвітитись. Дякую. Сеанс закінчено.

Звичайно ж, таке отримання інформації незаконне. Пам’ять і свідомість при цьому відключаються і невидимі енергетичні промені зчитують з мозку усі необхідні відповіді. Звичайно ж, це порушення статті 46-ої «Про право на приватну інформацію» Космічного Закону Справедливості. Прокидаючись після такого сеансу, ви не згадаєте, що з вами відбувалося, лише трішки може боліти голова. Але що робити, коли інші способи роздобути інформацію не спрацьовують?…

Класичний день Марі Провансаль Ега починається з сигари і філіжанки кави. Втім, ні. Це вже продовження. Починається він трішки інакше – із дзеркала. Але сьогодні був виняток – день почався з головного болю, чого ніколи не ставалося раніше. Втім, Марі Провансаль вирішила, що це не привід змінювати плани на день.

Як завжди, не поспішаючи, вона підходить до дзеркала. У ньому відбивається порожній овал обличчя, обрамлений поскубаним чорнильним волоссям. Довгі пальці без нігтів відкорковують пляшечки у чіткій послідовності. Спершу у дзеркалі спалахують неприродно смарагдові контактні лінзи із регульованим спектром бачення. Регулятор розташований на правій скроні. Натиснеш раз – і перед тобою розкидається простір на кілька тисяч кілометрів, натиснеш двічі – на кілька сотень метрів. Потім на обличчі вимальовується рівний тонкий ніс з регулятором нюху під ніздрями. Ніс вловлює запахи з найвіддаленіших зірок. Відкоркована третя пляшечка – і між підборіддям та ніздрями зблискують пухкі яскраво рожеві губи. З четвертої – руки витягують вставні зуби – всі рівні як один і начищені до блиску. П’ята пляшечка приховує 10 пурпурових нігтів зі срібним конусом на кожному. Останній штрих – і хвилясте руде волосся спадає на округлі плечі.

Ось така вона – Марі Провансаль Ега. Вона – півкартинка. Одна з першого десятка робіт комп’ютерного графіка Денисенка. Коли такі шедеври з’явилися, людство було приголомшене.

Учені довгенько сперечались, до якої категорії зарахувати новаторство графіка. Півкартинки не частинки віртуального світу як тіні і сни, що створювались з компонентів світла, звуку і парапсихології. Півкартинки чимось подібні на полтергейст, а чимось на реальний світ і майже нечутливі. Втім, вони, на відміну від снів і тіней, цілком матеріальні. І все ж, вони – не що інше як копія на реальне життя, навіть якщо і дуже змінена копія.

Щойно у ЗМІ з’явились перші повідомлення про них, люди пожвавішали, почали поглядати одне на одного з неприхованим зацікавленням, підозрюючи у кожному графічний малюнок.

Виникли контори, в які приходили посперечалися стосовно чиєїсь справжності, з’явилось багато бажаючих поглянути на суперечки, у яких програвали мільйонні капітали, маєтки, землю, дорогоцінності.

Дискусії тривали по кілька днів. Наводились і спростовувались усі можливі аргументи. Внаслідок однієї із найбільших суперечок, яка переросла у 2-тижневий телеміст між 20-тьма країнами всі присутні почали вважати себе півкартинками. Довелося втрутитися психологам і генним інженерам. Тож, крім графіка Денисенка півкартинки приносили прибутки ще багатьом вертіям.

Денисенко ретельно приховував секрет створення півкартинок. Але ідеї матеріальні і мають здатність поширюватися через повітря. Кілька людей вдихнули повітря, яке видихнув графік Денисенко і півкартинок побільшало…

Сьогодні півкартинок значно більше, ніж людей. І кожен день у всесвіті з’являється ще приблизно по одній. Батьки замовляють дітей, діти тварин, рослин, директори офісів – секретарок, олігархи – дружин і т д.

Кожен поважний художник, графік або скульптор намалював за своє життя бодай одну півкартинку…

…На посрібленій поличці стоїть 6 порожніх фаянсових пляшечок Марі Провансаль Ега. Ніщо не турбує її внутрішній спокій. Допивши каву, вона простує до зорельоту. Платинові двері «Коламбуса» гостинно розчиняються, клавіша пуску самонатискається. Марі скидає пальто і кладе його на заднє сидіння.

«Коламбус» плавно долає відстань, яку пролітає уже багато років. Марі зі звичною байдужістю спостерігає за холодним екраном, в якому пропливає галактика. На екрані виринають і зникають великі й малі космічні тіла…

І раптом стається щось незбагненне. Перші кілька секунд Марі не може впоратися з керуванням, а коли хапається за пульт – вже пізно. Велика волохата морда з випуклими очима, наблизившись до екрану, смачно плямкає губами. Так сталася третя смерть у Всесвіті.

Отож, монітор вимкнено. Що скажуть три детективи Асамблеї? Виголошувати промову не поспішав ніхто.

– Гаразд! Почну я. – мовила Леді. – Я ознайомлю вас із висновками головного мозку мого помічника Тада. Він проаналізував ситуацію і викинув імена підозрюваних у злочинах – Діамат, Апсу, Таму. Тад підготував набір параметрів, за якими космічний пірат обирає жертву. Ось вони:

– Потужне енергетичне поле;

– Неабияка сила волі;

– Аура темних тонів.

Тож, Тад вирахував кілька більярдів істот, які мали перелічені ознаки, заслав на них запит і ми почали чекати. Але космічний кілер раптово причаївся.

– Нічого дивного. Його стрімкі і точні дії підтверджують хитрий склад розуму. Очевидно він передбачав, що події розгортатимуться таким чином, – мовив Дельфін.

– Але це не гарантує, що він не шкодитиме людству в подальшому, – додала Медуза.

– Наше з вами завдання спинити його ким би він не був. Які будуть пропозиції?

– Ким би він не був, – повторив Людина в масці, – Як щодо відомого факту зникнення цивілізації ропух від потужного ядерного вибуху 6 тисячоліть тому? Здається мені у світі не лишилося жодного представника цієї цивілізації. А щодо названих імен – це відомі гіганти думки, місце захоронення яких відомо всім тут присутнім.

– Це саме непокоїть і мене, – зітхнула Леді.

– Можливо вони півкартинки, – припустила Медуза.

– Тад здійснив перевірку. Ніхто ніколи не малював подібних істот.

– Отже, трьом ропухам вдалося врятуватися. Ввести в оману навіть просвітлених і врятуватися.

– Чекайте. Щось тут не так.

– В будь-якому випадку нам треба вирахувати тих, кого бачили три жертви.

– Вирахувати і арештувати. А вже потім розбиратися, хто вони. – сказала Леді. – Але є проблема… Жодна з відомих нам програм не може розрахувати координат цих істот. Жодна крім тої, що в Скляній горі.

– Тої що у Мардука? – запитали просвітлені в один голос.

Леді ствердно хитнула головою.

– Та й то лишень за допомогою капсули під кодовою назвою «ППЧВ» – подолання простру, часу, відстані, яку виготовляють на континенті Х. У лабораторії знаходиться готовий до польоту робот Макі. Ми з Тадом покладаємо на нього великі надії. Досконала робота.

І все ж… я пропоную здійснити політ вам. Якщо в час, коли ви прибудете в гору, Мардук відлучиться, запустити програму доведеться комусь із вас. Макі ми не можемо запрограмувати на це, бо не маємо уяви як працює система в скляній горі.

Про ропух у 500-томній енциклопедії «Усіх космічних цивілізацій» наводяться скупі дані:

«Войовнича цивілізація досягла свого найвищого розквіту 70 тисячоліть тому. Ропухи навчились розщеплювати атоми і створювати біороботів, завоювали третину Всесвіту і на завойованих територіях встановили державний устрій – тиранію.

Цивілізація загинула від потужного ядерного вибуху.

Апсу, Діамат, Таму – останні представники, яким вдалося врятуватися і проіснувати ще півстоліття після загибелі Ропухії. Смерть гігантів думки відбулася через відсутність необхідної енергії…»

Ознайомившись з цією скупою інформацією та проаналізувавши події недалекого минулого Тад розповсюдив звернення до Міжзоряної Космічної Служби, в якому мовилося:

«Імена – Апсу, Діамат, Таму. Сіамські близнюки. Належать до розряду холоднокровних, підвиду Ропух, на зріст вищі 15 метрів. Останнє місце роботи – співдеректори Інформаційної служби сонячної системи (ІССС). Володіють інформацією, що становить всесвітню таємницю і може зашкодити мешканцям СС та ін. галактик.

Вкрай небезпечні рецидивісти. Нащадків не мають. Востаннє були помічені на віллі «Білий корабель» у країні Морау у сузір’ї Рисі. Мають прямий доступ до таємних сайтів, що дозволяє їм першими здобувати інформацію. Знання мов – українська, польська, французька, англійська, німецька, фарсі, італійська, іспанська, есперанто.

Спеціальність – генна інженерія.

Стажування: Медичний коледж. Місто Торонто. Земля (2299).

Астрономічна Академія. Сузір’я Медузи Горгони (90).

Аристократи, палять «Мальборо», грають в більярд, теніс, гольф.

Особливі прикмети – носять кольорові контактні лінзи.

Хобі – астрономія і література.

У випадку появи подібних істот у вашому космічному просторі прохання повідомити про це головний галактичний мозок – Тада.»

6. В дорогу

Координат континенту Х ви не знайдете на жодній карті всесвіту. Це літаючий уламок білого айсберга. Траєкторію польоту диктує його власний розум. Востаннє телескопи зафіксували вторгнення континенту у Волосся Вероніки 100 років тому.

Х простояв там кілька земних років і попростував у напрямку Гончих Псів. На континенті знаходиться єдиний об’єкт – бактеріологічна лабораторія, де працює штат з кількох десятків чоловік. В лабораторії розробляють таємний проект «Капсула».

А тепер поміркуємо логічно: якщо декілька раз поспіль облетіти з різною швидкістю галактику – натрапиш на континент Х, або, принаймні, на розгадку траєкторії його польоту.

…Дурниці, у нього немає траєкторії. Це божевільний континент, який мчить у просторі без будь-якої мети…

… Мотивація його руху незрозуміла нам, але це не означає безумства…

… Медуза має рацію. Якби ти був Х, в який бік ти полетів би?…

… Думаю це невдалий шлях до розгадки. Я не континент, щоб я не сказав це все-одно, що ткнути пальцем в небо…

…Що ти пропонуєш…

…Провести деякі математичні розрахунки…

…Були вже такі розумники…

…Якщо добряче помізкувати, то все ж певну логіку у його вчинках можна помітити. У кожній площині, в якій опинявся Х, він окреслює геометричну фігуру – параболу, трапецію, трикутник, напвіколо. Усі ці фігури нагадують гору…

…За винятком зигзагу, накресленого у сузр’ї Андромеди у 1700 році.

…Зигзаг теж гора з кількома вершинами.

Це схоже на гру в брей-ринг. Скільки б не було думок – відповідь одна.

Доки між Дельфіном, Медузою і Людиною в масці тривав обмін думками світло встигло тричі шугонути навколо земної кулі.

В умовах, що склалися, треба мислити швидко.

Вирішено облетіти галактику тричі зі швидкістю 25, 59 ї 100 км/сек.

А тепер забудемо все щойно передумане у цій кімнаті, пройдемо крізь стіни і виконаємо завдання, не згадуючи про нього.

Відтоді як рішення про відліт трьох просвітлених Асамблеї перетворилося із гіпотези у реальність, вони дали обітницю «не думання і не говоріння про ціль польоту ніде окрім темної кімнати».

Думки мають імпульси, які можна зчитувати. Час існування таких імпульсів у просторі необмежений. Натрап на них ропуха – вона спробує перешкодити виконанню завдання.

Якщо виникає потреба щось обговорити, три детективи спілкуються подумки у чорній кімнаті.

Чорна, герметично закрита, вона не випускає думки назовні. Через неможливість підсилитися у людську свідомість, думки нудьгують, чахнуть, в’януть і перетворюються у напівпримарні форми комах та жуків.

Коли троє детективів востаннє були в кімнаті, примари дзижчали, мов надокучливі мухи і перешіптувалися між собою.

Але це їм не допоможе. Кімната надійно зачинена, а три детективи Асамблеї добре себе контролюють.

«Чи відомо вам прислів’я «думки мої – вороги мої»? – звертається Людина в масці до своїх колег. – Краще його не знати, або, принаймні, не з власного досвіду…

Непогано було б зараз ні про що не думати, якомога довше ні про що… Ось ми сидимо з вами у кімнаті, повіки наші прикриті, тіло розслаблене. Перед очима чорна пустка. Вона густа як… стоп без порівнянь. Пустка це хаос. Велике ніщо. Але ось по її куточкам повзе світло.

Звідкіль воно?

Від електричної лампочки, зірки, ліхтарика?…

Так, добре було б не думати, але…

…Але якщо це не вдається чи не краще уявити щось певне?…

Ні, не краще. Те, про що ти думаєш завжди асоціативно близьке до того, про що згадувати не можна.

Людина в масці заглянув в думки Медузи.

В уяві вона малювала якусь абстракцію кольоровою крейдою. Він побачив в її голові уламки слів: «спершу була голуба фарба, 2856789 оранжева, помножити на, жовто-зелена, 436759 = додали червону…»

Людина в масці перевів погляд на Дельфіна. Той дрімав і позіхав. Він штурхнув його в бік. Не спати, бо тобі може приснитися заборонений об’єкт.

Дельфін потягнувся. Думка, яка прийшла в його мозок зелена. Вона пахне травою, обвиває голову чіпко, ніби кільця Сатурна.

Людина в масці несвідомо приєднується до цієї думки. Кільця розповзаються і захоплюють в себе і його мозок.

Слухай, думай, дивись. Тепер Дельфін думає про кубик-рубик. Вони з Людиною в масці крутять його в уяві. Синій квадрат до зеленого вгору… Знову зелений – убік і вгору. Тепер синій вниз до синіх, а білий вправо, ні, там зелені. Назад. Знову зелений.

Тепер до розкладання кубика приєднується ще один мозок – Медузи.

Синій, зелений, ще один квадрат.

Всі троє перевертають кубик.

Білі квадрати утворили красиву латинську Х.

Х?!

Хто з вас трьох подумав про це першим?

Чи Дельфін, чи Медуза, чи ти, Людино в масці?

Яка різниця!

В очах одне одного вони прочитали, що подумали одночасно.

«Коламбус» хитнуло. Людина в масці вхопився за штурвал, але корабель знову гойднуло і його відкинуло вбік. Тепер за пульт ухопилися Дельфін і Медуза. Вони інстинктивно натиснули клавішу «повний вперед», їх жбурнуло вбік і відлітаючи вони, зачепили ще кілька клавіш. Заволав сигнал «небезпека».

– Що відбувається?

– Схоже магнітна буря?

– Пульт не працює…

– Нас засмоктує чорна дірка.

«Коламбус» на шаленій швидкості мчав у чорну пітьму із безколірним відливом по краю.

Крутячись на вітрі як пір’я, тільки разів у 100 швидше, туди ж летіли уламки усіляких предметів: вирвані з коріннями дерева, пошматовані скафандри, розтрощений човен, розбитий акваріум.

Людина в масці міркував про пітьму кілька хвилин тому. Чи не він викликав її своїми думками?

Втім, забути. Не тепер.

Корабель хитало, об нього вдарився якийсь предмет.

Людина в масці ледве дотягнувся до штурвалу і розвернув корабель на 90 градусів. «Коламбус» загуркотів і дуже повільно, так, ніби його здувало, почав розвертатися. В цей момент він зіткнувся з чимось громіздким, посипалось скло і пролунав зойк Медузи.

Коли Людина в масці повернувся в її бік – побачив як її і Дельфіна разом з пошматованими дверми затягує у чорну дірку. Він відчув запаморочення, відвернувся до пульту і тої ж миті на Радарі з’явилась морда ропухи.