Kitobni o'qish: «Наталка-Полтавка», sahifa 3

 
Де ж люб'язного зятя достати?
 
 
По старостi моїй живу через силу,
Не дождавшись Петра, пiду i в могилу.
Ой дочко, дочко… и проч.
Тебе ж без приюту, молоду дитину,
 
 
На кого оставлю, бiдну сиротину?
Ой дочко, дочко… й проч.
 

Ти на те ведеш, щоб я не дождала бачити тебе замужем, щоб через твоє упрямство не дожила я вiку: бiдность, сльози i перебори твої положать мене в домовину. (Плачет).

Наталка. Не плачте, мамо! Я покоряюсь вашiй волi i для вас за первого жениха, вам угодного, пiду замуж; перенесу своє горе, забуду Петра i не буду нiколи плакати.

Терпилиха. Наталочко, дочко моя! Ти все для мене на свiтi! Прошу тебе: викинь Петра з голови – i ти будеш щасливою. Але хтось мелькнув мимо вiкна, чи не йде хто до нас?

(Уходит).

Явление 5

Наталка (одна).

Трудно, мамо, викинуть Петра iз голови, а iще труднiше iз серця. Но що робить!.. Дала слово за первого вийти замуж – для покою матерi треба все перенести. Скроплю серце своє, перестану журитись, осушу сльози свої i буду весела. Женихи, яким я одказала, в другий раз не прив'яжуться; возному так одрiзала, що мусить одчепитися; бiльше, здається, нема на примiтi. А там… ох!.. Серце моє чогось щемить… (Приметя приближение к двери, садится за роботу).

Явление 6

Наталка, Терпилиха и выборный.

Выборный. Помагай-бi, Наталко! Як ся маєш, як поживаєш?

Наталка. Ат, живемо i маємося, як горох при дорозi: хто не схоче той не вскубне.

Терпилиха. На нас, бiдних i безпомощних, як на те похиле дерево, i кози скачуть.

Выборный. Хто ж тобi виноват, стара? Якби оддала дочку замуж, то i мала, хто вас обороняв би.

Терпилиха. Я сього тiлько i хочу, так що ж…

Выборный. А що такеє? Може, женихiв нема, абощо? А може, Наталка?..

Терпилиха. То бо то i горе! Скiлько не траплялись i хорошi людцi, так: "Не хочу та й не хочу!"

Выборный. Дивно менi та чудно, що Наталка так говорить; я нiколи б од її розуму сього не ждав.

Наталка. Так то вам здається, а нiхто не вiда, хто як обiда.

Терпилиха. От так все вона – приговорками та одговорками i вивертається; а до того iще як придасть охання та сльоз, то я i руки опущу.

Выборный. Час би, Наталко, взятись за розум: ти уже дiвка, не дитя. Кого ж ти дожидаєшся? Чи не iз города ти таку примху принесла з собою? О! там панночки дуже чваняться собою i вередують женихами: той не гарний, той не багатий, той не меткий; другий дуже смирний, iнший дуже бистрий; той кирпатий, той носатий, та чом не воєнний, та коли i воєнний, то щоб гусарин. А од такого перебору досидяться до того, що послi i на їх нiхто не гляне.

Наталка. Не рiвняйте мене, пане виборний, з городянками: я не вередую i не перебираю женихами. Ви знаєте, хто за мене сватався. Чи уже ж ви хочете спхнути мене iз мосту та в воду?

Выборный. Правда, замуж вийти – не дощову годину пересидiти; але менi здається, якби чоловiк надежний трапився, то б не треба нi для себе, нi для матерi йому одказовать; ви люди не багатi.

Терпилиха. Не багатi! Та така бiднiсть, таке убожество, що я не знаю, як дальше i на свiтi жити!

Наталка. Мамо! Бог нас не оставить: єсть i бiднiйшi од нас, а живуть же.

Терпилиха. Запевне, що живуть, але яка жизнь їх!

Наталка. Хто живе чесно i годується трудами своїми, тому i кусок черствого хлiба смачнiший од м'ягкой булки, неправдою нажитої.

Терпилиха. Говори, говори! А на старостi гiрко терпiти нужду i во всiм недостаток. (К выборному). Хоть i не годиться своєї дочки вихваляти, та скажу вам, що вона добра у мене дитина; вона обiщала для мого покою за першого жениха, аби б добрий, вийти замуж.

Выборный. Об розумi i добрiм серцi Наталки нiчого i говорити; всi матерi примiром ставлять її своїм дочкам. Тiлько нiгде правди дiвати, трудненько тепер убогiй дiвцi замуж вийти; без приданого, хоть будь вона мудрiйша од царя Соломона, а краща од прекрасного Iосифа, то може умерти сiдою панною.

Терпилиха. Наталко! Чуєш, що говорять? Жалiй послi на себе, а не на другого кого.

Наталка (вздыхает). Я i так терплю горе!

Выборный. Та можна вашому горю i пособити; (лукаво) у мене єсть на примiтi чолов'яга i поважний, i багатий, i Наталку дуже собi уподобав.

Наталка (в сторону). От i бiда менi!

Терпилиха. Жартуєте, пане виборний!

Выборный. Без жартiв, знаю гарного жениха для Наталки. А коли правду сказати, то я i прийшов за його поговорити з вами, панi Терпилихо.

Наталка (с нетерпением), А хто такий той жених?

Выборный. Наш возний, Тетерваковський. Ви його знаєте… Чим же не чоловiк?

Наталка. Возний? Чи вiн же менi рiвня? Ви глумитеся надо мною, пане виборний!

Терпилиха. Я так привикла к своєму безталанню, що боюся i вiрити, щоб була сьому правда.

Выборный. З якого ж побиту менi вас обманьовати? Возний Наталку полюбив i хоче на нiй женитись; що ж тут за диво? Ну, скажiте ж хутенько, як ви думаєте?

Терпилиха. Я душею рада такому затевi.

Выборный. А ти, Наталко?

Наталка. Бога бiйтесь, пане виборний! Менi страшно i подумати, щоб такий пан – письменний, розумний i поважний – хотiв на менi женитись. Скажiте менi перше, для чого люди женяться?

Выборный. Для чого? Для того… а ти буцiм не знаєш?

Наталка. Менi здається, для того, щоб завести хазяйство i сiмейство; жити люб'язно i дружно; бути вiрними до смертi i помагати одно другому. А пан, которий жениться на простiй дiвцi, чи буде її вiрно любити? Чи буде їй щирим другом до смертi? Йому в головi i буде все роїтися, що вiн її виручив iз бiдностi, вивiв в люди i що вона йому не рiвня; буде на неї дивитися з презирством i обходитися з неповагою, i у пана така жiнка буде гiрше наймички… буде крепачкою.

Терпилиха. От так вона всякий раз i занесе, та й справляйся з нею. Коли на те пiшло, то я скажу: якби не годованець наш Петро, то й Наталка була б як шовкова.

Выборный. Петро? Де ж вiн? А скiлько рокiв, як вiн пропада?

Терпилиха. Уже рокiв трохи не з чотири.

Выборный. I Наталка так обезглуздiла, що любить за пропастившогося Петра? I Наталка, кажеш ти, добра дитина, коли бачить рiдну свою при старостi, в убожествi, всякий час з заплаканими очима i туж-туж умираючу од голодної смертi, – не зжалиться над матiр'ю? А ради кого? Ради пройдисвiта, ланця, що, може, де в острозi сидить, може, умер або в москалi завербовався!..

В продолжение сего монолога мать й дочь плачут.

N 10

Выборный.

 
Ей, Наталко, не дрочися!
 

Терпилиха.

 
Та пожалiй рiдной,
Мене, старой, бiдной,
Схаменися!
 

Наталка.

 
Не плач, мамо, не журися!
 

Выборный.

 
Забудь Петра-ланця,
Пройдоху-поганця, —
Покорися!
 

Терпилиха.

 
Будь же дочко, мнi неслушна!
 

Наталка.

 
Тобi покоряюсь,
На все соглащаюсь
Прямодушно.
 

Все троє.

 
Де згода в сiмействi, де мир i тишина,
Щасливi там люди, блаженна сторона.
Їх бог благословляєть,
Добро їм посилаєть,
I з ними вiк живеть.
 

Терпилиха. Дочко моя! Голубко моя! Пригорнись до мого серця, покорность твоя жизнi i здоров'я менi придаєть. За твою повагу i любов до мене бог тебе не оставить, моє дитятко!

Наталка. Мамо, мамо! Все для тебе стерплю, все для тебе зроблю, i коли менi бог поможеть осушити твої сльози, то я найщасливiша буду на свiтi, тiлько…

Выборный. А все-таки "тiлько"! Вже куда не кинь, то клин. Викинь лиш дур з голови; удар лихом об землю, – мовчи та диш!

Терпилиха. Так, дочко моя! Коли тобi що i наверзеться на ум, то подумай, для кого i для чого виходиш за возного замуж.

Наталка. Так я сказала уже, що все для тебе зроблю, тiлько щоб не спiшили з весiллям.

Выборный. А нащо ж i одкладовать в довгий ящик; адже ми не суддi.

Терпилиха. Да треба ж таки прибраться к весiллю: хоть рушники i єсть готовi, так iще дечого треба.

Выборный. Аби рушники були, а за прибори на весiлля не турбуйтеся: наш возний – чоловiк, не взяв його кат – на свiй кошт таке бундючне весiлля уджигне, що ну! Послухайте ж сюда: сьогодня зробимо сватання, i ви подавайте рушники, а там уже умовитеся собi з паном женихом i за весiлля. Прощайте! Гляди ж, Наталко, не згедзайся, як старости прийдуть! Пам'ятуй, що ти обiщала матерi. Прощайте, прощайте!

Терпилиха. Прощайте, пане виборний. Спасеть вас бог за вашу приязнь.

(Уходит вместе с выборньм).